37. У чому полягає значення меркантилізму в політиці протекціонізму?

Політика протекціонізму – це державне покровительство в економічній сфері. Виявляється воно огорожею внутрішнього ринку держави від виникнення на ньому іноземних товарів. Політика протекціонізму передбачає також і заохочення експорту конкурентоспроможних товарів на зовнішні ринки. Завдання даної форми державного покровительства полягає в стимулюванні розвитку державної економіки, захист її від іноземної конкуренції за допомогою нетарифного та тарифного регулювання.

Підсилюється світова глобалізація обумовлює необхідність виробляти адекватну політику протекціонізму, підвищуючи, таким чином, конкурентоспроможність російських товарів в умовах національного та міжнародного ринків. Прояв політичної активності держави в окремих сферах дасть можливість вітчизняним виробникам швидко і найбільш ефективно адаптуватися до умов глобального економічного розвитку в посткризовий період.

Необхідно відзначити, що в різні історичні періоди економічна політика російської держави схилялася і в бік вільної торгівлі, і в бік протекціонізму. При цьому чіткого прийняття будь-якої з екстремальних форм не було. Разом з цим абсолютно відкрита Економіка, з необмеженим товарообігом, рухом технологій, праці і капіталів крізь національні кордони, не властива жодному государству.

Протягом багатьох століть політичні та економічні діячі сперечаються про те, що краще – політика протекціонізму, що дозволяє розвиватися вітчизняному виробництву, або вільна торгівля, що дозволяє порівнювати міжнародні та національні витрати промисловості безпосередньо.

38. Якими є напрямки спростування поглядів меркантилістів фізіократами та д. Гюмом?

Фізіократи рішуче виступили з критикою меркантилізму. На противагу меркантилістів, зосередили свою увагу на аналізі явищ у сере звернення, фізіократи здійснили поворот від аналізу звернення до аналізу виробництва. Вони перенесли дослідження питання про походження додаткового продукту зі сфери обігу в сферу виробництва. У цьому полягає головна наукова заслуга фізіократів. Але вони обмежили сферу виробництва лише рамки сільського господарства.  Метод природничих наук, перенесений У. Петті в політичну економію, отримала подальший розвиток у Кене. Він висунув концепцію «природного порядку», що виходить із визнання певних об'єктних законів не тільки в природі, але і в суспільному житті. «Природний порядок», під яким Кене розумів буржуазний лад, припускав розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійно гри ринкових цін, що виключає втручання держави. Визнання того, що економічний розвиток являє собою природний процес, підпорядкований певним законам, що не залежать від волі людей, є безперечним науковим досягненням фізіократів. Проте метафізичний підхід до явищ суспільного життя привів їх до ототожнення законів природи з законами розвитку суспільства. Останні розглядалися ними як неісторичні, вічні закони. Тому капіталістичну форму виробництва вони вважали природною і вічної формою виробництва.  Кене висунув вчення про еквівалентність обміну. Він доводив, що «обмін або торгівля не породжують багатств, здійснення обміну нічого, отже, не робить», і пояснював це тим, що у сфері обміну, в умовах вільної конкуренції відбувається обмін рівновеликих вартостей, якими товари мають ще до того, як вони надходять на ринок. Звідси випливало, що в обміні багатство не створюється і прибуток не виникає. Вчення про еквівалентність обміну стало, таким чином, теоретичною основою для спростування поглядів меркантилістів. У той же час він спонукало фізіократів шукати джерело багатства поза сферою обігу. Разом з тим Кене не міг правильно пояснити причину обміну рівновеликих вартостей, так як була недостатньо розроблена теорія вартості, і він фактично ототожнював вартість з витратами виробництва.