Антитеза

 Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження.

ЕПІТЕТ (У ТОМУ ЧИСЛІ ПОСТІЙНИЙ ЕПІТЕТ)

визначення при слові, що впливає на його виразність.

Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості. Вживається переважно в поезії, прозі.

постійний епітет епітет, які у фольклорних творах, а іноді в інших, часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кінь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий.

МЕТАФОРА

один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чиконтрастністю.

АНАФОРА

єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

ЕПІФОРА

 стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою

ГЕКЗАМЕТР

метричний (квантитативний) віршшестистопного дактиля (—UU), де в кожній стопі, окрім п'ятої, два короткі склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова — хорей. Як правило, гекзаметр має однуцезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький гекзаметр — і після другого складу третьої стопи) або дві (після другого складу другої та четвертої стоп), вона розмежовує вірш на два піввірші: перший — з низхідною ритмічною інтонацією, другий — із висхідною. Метрична схема гекзаметра з найуживанішою цезурою така:

—UU/—UU/—//UU/—UU/—UU/—U.

ТЕРЦИНА

строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з крайнім — першим і третім — у наступній строфі (аба бвб вгв гдг тощо), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи.

Вперше застосована у «Божественій комедії» Данте Аліґ'єрі

СОНЕТ

ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вдечи абаб, абаб, ввд, еед тощо. 

ОНЄГІНСЬКА СТРОФА

 строфа із чотирнадцяти рядків, створена О. Пушкіним спеціально для роману «Євгеній Онєгин». Таку ж форму мав і сонет, яким прекрасно володів поет, але сонет — складна строфічна форма з суворими вимогами щодо розгортання внутрішнього змісту. Реалістичний роман у віршах вимагав простої форми, придатної для цікавої розповіді й філософських роздумів, для переходів від лірики кохання до іронії, для поступового розкриття характерів героїв і для стислого пейзажу. Створена ним строфа використовує чотиристопний ямб (а не п'ятистопний, як сонет). Вона складається з простих і поширених трьох катренів (чотиривіршів) і заключної коди —- двовірша. Кожний катрен має різне римування: перший — перехресне, другий — парне, третій — кільцеве. У всіх чотиривіршах чергуються жіночі й чоловічі рими, строфа в цілому і кожний катрен зокрема починається з жіночих закінчень, а заключні два рядки мають чоловічу риму. Схема онєгінської строфи така: абаб ввгг деед єє.

ВЕРЛІБР

вірш з неримованим ненаголошеним рядком, перехідне явище між поезією і прозою. У верлібрі спостерігаються певні ритмічні періоди або такти, що мають переважно змістове завершення. Одним з основоположників і визнаним майстром верлібру вважається В. Вітмен. Значного поширення набуває в поезії XX століття. 

БАРОКО (ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ)

напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й Ренесансу. Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури бароко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціюванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика бароко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдерона так і зветься: «Життя це сон». Утворилися жанри — галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Бароко як стиль дав декілька різновидів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італія, Іспанія), метафізична школа та евфуїзм (Англія) (див. Преціозна література).

КЛАСИЦИЗМ (ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ, У ТОМУ ЧИСЛІ ПРОСВІТНИЦЬКИЙ КЛАСИЦИЗМ)

напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. умовний період в історії світової літератури, що охоплює XVIII століття (в окремих країнах кінець XVII або початок XIX століття). Цей період позначений подальшим поглибленням нерівномірності літературного процесу у світі. У Західній Європі це був досить чітко окреслений літературний період, що позначений пов’язаними між собою художніми та ідейними напрямами Просвітництваі сентименталізму