ОСНОВНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ПОНЯТТЯ (ЗА ЧИННИМИ ПРОГРАМАМИ ЗІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ):

ТЕМА

коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному зв'язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.

Тема художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. 

ІДЕЯ

форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об'єктивне знання про наявну дійсність, так і суб'єктивну мету, спрямований на її перетворення.

Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі риси і закони об'єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена зідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого.

ФАБУЛА

 хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних, на відмінну від самих подій — сюжету твору.

СЮЖЕТ

сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного;

система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору;

тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.

Основні елементи композиції сюжету:

Пролог (не завжди)

Експозиція

Зав'язка

Розвиток дії

Кульмінація

Розв'язка

Постпозиція

Епілог (не завжди)

Поняття сюжету тісно пов'язане з поняттям фабули твору. Причому значення (означення, пояснення) цих термінів часто міняються місцями в теорії літератури.

(У ТОМУ ЧИСЛІ «МАНДРІВНИЙ СЮЖЕТ»)

у теорії літературних запозичень — сюжети казок, байок, пісень, творів писемної літератури, які начебто переходять від народу до народу. Підставою для таких суджень є подібність основних мотивів у сюжетах з родинного, родового життя (бездітні сім'ї, битва героя з нечистими силами, зрада брата, коханої, коханого, шукання скарбів тощо), з історії взаємин вождів і маси, багатих і бідних, завойовників і завойованих і т.п. 

КОМПОЗИЦІЯ

побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією.

Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет,пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора,розповідача, оповідача, персонажів).

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ

 особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовуєА. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.

(У ТОМУ ЧИСЛІ «ВІЧНИЙ ОБРАЗ»)

в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву «вічних», бо вони носії рис, що завжди притаманні людині.

ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ

суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.

МОТИВ

багатозначний термін, що використовується у двох головних значеннях:

Внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії.

Фрагмент загальної картини або об'єкта, що багаторазово повторюється з деякими змінами. Мотив (література) — проста складова частина сюжету, тема ліричного твору.

СИМВОЛ

умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна та ін. Символ дав митцеві можливість сконцентрувати в образі широке коло життєвих явищ, дозволяє гранично «згущати» і перебільшувати зображуване

ПОРТРЕТ

жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя та творчістьписьменника, близький до наукової біографії, стисліший за викладом, розрахований на масового читача.

ХУДОЖНЯ ДЕТАЛЬ

засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору.

ІНТЕР’ЄР

в літературі вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. 

ПЕЙЗАЖ

один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу. 

КОМІЧНЕ (В ЛІТЕРАТУРІ)

естетична категорія, характерною рисою якої є освоєння світу і його зображення крізь призму сміху. Основними формами функціонування комічного є сатира, гумор та іронія. Сатира осміює суспільні явища, а гумор — несуттєві недоліки окремих осіб, а також екзистенційні вади буття людини. Серед численних засобів комічного можна назвати такі, як алогізм, гіперболізація, буфонада, каламбур, фарс, пародія, гротеск (хоча гротеск може бути і трагічним). 

ГУМОР

різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об'єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. 

ІРОНІЯ

форма комічного, художній засіб, який виражає глузливо-критичне ставлення автора до того, що зображується. Прихована посмішка. 

САРКАЗМ

зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність. 

САТИРА

1. У давньоримській літературі написаний гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки суспільства. 2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння. 

АЛЕГОРІЯ

спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах.

КОНТРАСТ

різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття 

МІФ

розповідь про богів, героїв, духів, потвор та ін., які, на думку давніх людей, брали участь у створенні світу й уособлювали в образній формі незрозумілі для них природні і надприродні сили. Міф був першою і тому наївною формою осмислення людиною оточуючого світу і соціальних відносин.

МІФОЛОГІЯ

1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька.

МІФОТВОРЧІСТЬ

ФОЛЬКЛОР

або традиці́йна наро́дна тво́рчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мовизберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

РОДИ ЛІТЕРАТУРИ (ЕПОС, ЛІРИКА, ДРАМА)

 епос, лірика, драма. Визначається по різних ознаках: з погляду способів наслідування дійсності (Аристотель), типів змісту (Ф. Шиллер, Ф. Шеллінг), категорій гносеології (об'єктивне - суб'єктивне в Г. Гегеля), формальних ознак (А. Н. Веселовський), психології (Е. Штайгер). Незважаючи на розмитість визначень міжродових границь і достаток проміжних форм (ліроепічна поема, лірична драма), у кожному творі, як правило, можна виділити родову домінанту: оповідання про подію (епос), суб'єктивно-емоційне міркування (лірика), діалогічне зображення подій (драма).

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ

відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той самий час.

ЛІТЕРАТУРНА ТЕЧІЯ

це група письменників, об'єднаних ідейно-естетичними поглядами та художньо стильовими особливостями. Це історико-типологічне утворення, що охоплює як змістовний, так і формальний рівні мистецтва, які між собою взаємопов'язані. 

ПРИСЛІВ’Я

мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

ПРИКАЗКА,

жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні[1]. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

БАЙКА

 один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

БИЛИНА

руська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги.[1] Народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) вій­ськові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини діляться на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події).

Езопова мова

замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії,алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-ті роки XIX століття. Походить від імені відомого давньогрецького байкаря Езопа.

КАЗКА (ФОЛЬКЛОРНА І ЛІТЕРАТУРНА)

це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки.

Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

фольклорні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється. авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки — це ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей).

БАЛАДА (ФОЛЬКЛОРНА І ЛІТЕРАТУРНА)

 жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Фольклорна балада це народна пісня-розповідь про героїчні події минулого. Літературна балада - це сюжетна пісня з драматичним змістом, яка має автора.

ХОКУ

жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.

Приклад хокку

   наші голоси —    скорбні двійники    мов крила вітру в степу.

Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання.

Мацуо Басьо написав три правила доброго написання Хокку:

зосередженість, спокійна радість самотності;

усвідомлення гармонії прекрасного;

глибина проникнення

ОПОВІДАННЯ

невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажу.

НОВЕЛА

невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

ПОВІСТЬ

епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом таоповіданням.

ДЕТЕКТИВ

різновид пригодницькоїлітератури, передусім прозаїчні твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана із злочином.

ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС

збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.

За часом творення, а також низкою ідейно-художніх ознак героїчний епос поділяють на:

Найдавніший (архаїчний) епос — міф, казка, легенда.

Давній (класичний) епос — «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера.

Середньовічний героїчний епос — «Пісня про нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда».

ЕПІЧНА ПОЕМА

один із різновидів поеми, в якій порушуються важливі проблеми минулого, сучасного і майбутнього. Поема розгортається на основі певних подій, має сюжет і чітко виражені характери. Більшість літературознавців розглядає її як власне епопею, якій найбільш чітко, на їх думку, протиставляє себе, починаючи з першої половини XIX століття, романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну.

ОДА

жанр лірики,вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оді притаманні урочистість і патетичність у висловленні почуттів.

ГАЗЕЛА

ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га тощо.

Викінчені за думкою строфи не пов'язані між собою фабулою, їх об'єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім). Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими валегоріях.

РУБАЇ

чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемоюримування: ааба чи аааа (різновид монорими). Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям) літературному середовищі.

БЕЙТ

двовірш у поезії народів Сходу, виражає закінчену думку; може бути окремим віршем, може утворювати рубаї, газелі, касиди та інші форми східної лірики. Зразок: Знання — це скарб, йому ціни не зложиш. Визбируй же його, де тільки можеш!

ПРИТЧА

повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору.

РОМАН (У ТОМУ ЧИСЛІ ІСТОРИЧНИЙ, РОМАН У ВІРШАХ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ, СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ, ФІЛОСОФСЬКИЙ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ, РОМАН-МІФ, РОМАН-ПАРАБОЛА, РОМАН-ЩОДЕННИК ТА ІН.)

літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

За будовою

Екстенсивний роман — відкритий діям персонажа (напр.: Сервантес, «Дон Кіхот»)

Інтенсивний роман — зосереджений на внутрішньому світі персонажа чи персонажів (напр.: Марсель Пруст, «У пошуках втраченого часу»)

За змістом

Роман автобіографічний — жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, — достеменні події з його життя.

Роман біографічний — жанровий різновид роману, в центрі опису якого — життя певної історичної особи («Тарасові шляхи» О. Іваненко).

Роман виховання — жанровий різновид роману, присвячений проблемі формування особистості (Гюстав Флобер, «Виховання почуттів»)

Роман воєнний — жанровий різновид роману, в центрі опису якого події, пов'язані з війною (Анрі Барбюс«Вогонь», Ернст Юнгер «В сталевих грозах»).

Роман інтелектуальний — роман, зосереджений на аналізі певної інтелектуальної проблеми та на внутрішньому світі персонажа (Домонтович «Доктор Серафікус»)

Роман історичний — роман, що побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії.

Роман пригодницький — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання («Копальні царя Соломона», «Перстень цариці Савської» Генрі Райдер Гаґард). Його різновид: роман подорожей.

Роман соціально-побутовий часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством. Його різновиди:родинний роман, жіночий роман, роман виробничий.

Соціально-психологічний роман — один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстримальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища.

Роман фантастичний — роман, сюжет якого ґрунтується на фантастиці, тобто уявний світ якого не відповідає наявному реальному світу.

Роман філософський — роман, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора (Томас Манн «Зачарована гора»).

Роман детективний — один із видів детективної літератури (іноді виділяється як різновид пригодницького роману).

Роман крутійський, також пікарескний роман — роман, головним героєм якого є спритний шукач пригод, авантюрист, аморальний волоцюга, слуга-пікаро, що часто міняє господарів тощо.

Роман науково-фантастичний — роман, якому властиві прогностичні функції; характерні описи неіснуючої техніки тощо.

Роман-утопія — роман про уявний, вигаданий світ, про нездійсненну мрію. Роман-дистопія або антиутопіяє близьким до утопії, але вигаданий світ у ньому має функцію перестороги, попередження (Рей Бредбері,«451 за Фаренгейтом»).

Роман тенденційний — різновид роману, в якому уявний світ, витворений автором, підпорядкований певний ідеологічній позиції.

Роман географічний — роман, близький за жанром до роману подорожей.

Роман мариністичний — роман на морську тематику («Червоний корсар», «Лоцман» Фенімор Купер, «Морський вовк» Джек Лондон).

Роман урбаністичний — роман про місто і проблеми пов'язані з міським життям.

Роман сатиричний роман, основними засобами якого є сатира.

Гротескно-сатиричний роман — роман, основними засобами якого є гротеск і сатира («Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Історія одного міста» Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович).

Роман про митців — роман, присвячений творчій та життєвій долі митця («Місто» Валер'яна Підмогильного, «Майстер корабля» Юрія Яновського)

Роман еротичний — роман, основною темою якого є еротичні переживання персонажа («Квіти сливи в золотій вазі»).

За напрямком

Роман готичний — роман, в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Його різновид: роман жахів.

Роман просвітницький

Роман середньовічний

Роман бароковий

Роман сентиментальний

Роман романтичний

Роман постмодерний

За формою

Роман у листах — різновид роману, поширений у XVII–XIX століттях, основою якого були епістолярні наративи персонажів.

Роман у віршах — різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб'єктивністю, притаманною ліричним творам.

Роман у новелах — різновид роману, який не має цілісної композиції, складається з декількох автономних новел.

Роман—хроніка — літературна форма роману, містить викладення подій в їх часовій послідовності в житті однієї людини чи цілої сім'ї («Сім'я Тібо» Р. М. дю Гар, «Історія одного міста» Салтиков-Щедрін).

Роман-репортаж — синкретичний роман, в якому художній дискурс поєднується з документальним.

Роман-памфлет — синтетичний жанр сатирично-публіцистичного спрямування часто на злободенну тему.

Роман-притча, роман-алегорія — роман з типізованим, алегоричним сюжетом

Роман-сага — роман, близький до роману-хроніки, в якому описується історія певної родини (Валерій Шевчук «Стежка в траві. Житомирська сага»).

Роман-епопея — синтетичний жанр, що поєднує ознаки епопеї і роману.

Роман-ріка — низка романів, кожен з яких, будучи самостійним твором, пов'язаний з іншими спільною долею героїв та фабули (Оноре де Бальзак «Людська комедія»)

Роман з продовженням — роман, друкований у періодичних виданнях, публікація тексту якого продовжується у кількох числах підряд.

Графічний роман — роман-комікс, ілюстрований роман.

ПОЕМА

ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.

ТРАГЕДІЯ

 драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.

КОМЕДІЯ

драматичний твір, у якому засобамигумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

ДРАМА (ЯК ЖАНР, У ТОМУ ЧИСЛІ НАРОДНА ДРАМА)

один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів 

АНТИУТОПІЯ

вигадане суспільство, яке є антитезоюутопії. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом. 

Книги 

Франсуа Рабле, «Гаргантюа й Пантагрюель»

Джонатан Свіфт, «Подорожі Гулівера»

Жуль Верн, «П'ятсот Мільйонів Бегуми»

Герберт Уеллс, «Машина Часу», «Коли сплячий прокинеться», «Острів доктора Моро»

Анатоль Франс, «Острів Пінгвінів»

Джордж Орвелл, «1984»

Олдос Хакслі, «Прекрасний новий світ»

Станіслав Лем, «Повернення із зірок», «Футурологічний конгрес»

Джек Лондон, «Залізна п'ята»

Л'юїс Сінклер, «У нас це неможливо»

Ентоні Берджес, «Механічний апельсин», «Жадаюче насіння»

Рей Бредбері, «451° за Фаренгейтом»

Курт Воннегут, «Утопія 14» («Механічне піаніно»)

Філіп Дік, «Час, що звихнувся»

Іван Єфремов, «Година Бика»

Кристофер Пріст, «Перевернутий світ»

Кліффорд Саймак, «Навіщо їх кликати назад з небес»

Євген Замятін, «Ми»

Володимир Войнович, «Москва 2042»

Кір Буличов, « Улюбленець», « Перпендикулярний світ»

Володимир Винниченко, Сонячна машина (укр.)

Сюзанна Колінз,Голодні ігри