29. Мазепа

Велику роль у справі розвитку відродження академії відіграв гетьман Укр. – Мазепа. Тісний зв'язок з академією позначився в тих літописах, які визначали роль Мазепи, як вождя. Мазепа був меценатом, добродійником і опікуном академії. Завдяки заходам Мазепи вона грамото Петра І дістала статус академії. Мазепа дбав про матеріальне забезпечення академії . Він збагатив її бібліотекою, рукописами, здобув для неї новий будинок. Він часто бував на диспутах і виставах академії. Але за зв’язки з мазепою академія заплатила тяжку ціну. Протягом майже 30-ти років вона не могла відійти від репресій Петра І. В лютому 1709 р замість 2000 студентів було тільки 161.Сам Мазепа був освіченою людиною високого розуму, вихованою в європейському дусі. Жоден з гетьманів Укр. не володів так добре пером, як він. Він був музикантом, грав на бандурі, співав думи і пісні, свої власні твори. У Мазепи була цінна бібліотека, книжки в ній були на різних мовах. Він добро володів багатьма іноземними мовами, міг говорити з кожним мовою свого співрозмовника.

30. Література і мистецтво 2 пол. 17 ст. – 18 ст.

З другої половини 17 ст. починається період піднесення літературної творчості . В літературному житті важливу роль відігравали полемічні жанри (трактати, діалоги, диспути). Одночасно розвивалася ораторська проповідницька проза, за допомогою якої роз’яснювалася мораль. Помітний слід в укр.. культурі залишили політичні та церковні діячі, письменники, полемісти 17 ст. Гізель, Баранович, Галятовський. Гізель – німець за походженням, був архімандритом Києво-Печерської Лаври і управителем лаврської друкарні. До прийняття православної вірі був протестантом. Йому приписується авторство «Синопсису», що в перекладі з грецької означає огляд. Це був перший нарис історії України та Росії з давніх часів до середини 17 ст. Він був створений для братчиків Києво-Могилянської академії і використовувався до початку 19 ст. Баранович – будучи з 1657 р архієпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським, а потім митрополитом лівобережної України відстоював незалежність укр.. церкви від московського патріарха, велику увагу приділяв розвитку шкільної справи та книгодрукуваня. У Новгород-сІверському заснував друкарню, яка діяла протягом 1674-1679 рр. В 1679 р. – цю друкарню перевезли до Чернігова. 2 пол. 18 ст. ознаменувалася появою видатного історичного та літературного твору «Історія Русів». Анонімний автор виступив з позиції республіканського демократизму спрямованого проти російського самодержавства. За словами Франка, цей твір становив грунт, на котрім виросла новіша українська література.

1. Предмет і завдання

Історія людства є, передусім, історією розвитку культури. Нації, етноси сильніші тоді, коли розвинута їх культура. Якщо через якісь історичні колізії культура зживає себе, деградує, то суспільство, як носій цієї культури, опи­няється поза історією. Предмет історії культури має свій зміст і специфіку в ряді істо­ричних дисциплін. Історія культури передбачає, насамперед, ком­плексне вивчення різних її сфер - історії науки і техніки, побуту, освіти і суспільної думки, фольклористики і літературознавства, історії мистецтва. По відношенню до них історія культури виступає як узагальнююча дисципліна, яка розглядає культуру як цілісну сис­тему в єдності та взаємодії всіх її галузей. Термін «культура» латинського походжен­ня - те, що

підно­сить людину. Культура являє собою якісну оцінку суспільства, кожної людини та її діянь. Під культу­рою, на противагу «натурі» (природі, природному), розуміють те, що безпосередньо створене людиною, і в цьому значенні - штучне. Природа (жива і нежива) є корінням, фундаментом культури. Одним із перших, хто наголосив на нерозривному зв'язку приро­ди й культури був В.І. Вернадський.

Існують поняття матеріальної (засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг) та духовної культури (пізнання, моральність, виховання та просвіта). Але поділ культури на матеріальну і духовну якоюсь мірою умов­ний, ці сфери культури тісно зв'язані між собою. Якраз культура відрізняє людину від усіх інших створінь. В залежності від умов розвитку відбувається конкретизація культури. Вона має історичні аспекти, охоплює різні галузі людського життя. З поняттям «культура» зблизився термін «цивілізація». На відміну від культури, поняття «цивілізація» вказує на рівень ма­теріального, науково-технічного розвитку суспільства. Природа культури має якісний, а не кількісний характер. Культура попередніх поколінь - це фундамент, на яко­му будується сьогоднішня культура і на якому виростає культура майбутня. Культура містить пам'ять народу, не має степенів, не буває абсолютно замкненою. У кожній культурі , є все ж дещо схоже з культурами інших народів. Важливим елементом культури, однією з її підсистем, складовою частиною є наука. Інтелект нації є підвалиною, на якій тримаються і економіка, і господарство, і культура, і суспільство загалом.