51. Украинское стекло

К XV—XVI вв. относится сложение художественно-стилистических особенностей украинского стекла, а в XVII—XVIII вв. наблюдается значитель­ный расцвет его производства. Обогащаются худо­жественные формы и ассортимент изделий, расши­ряются технологические возможности, появляются новые типы посуды — четырехгранные штофы, бак­лаги, пороховницы (для походного быта), бочонки, фигурные сосуды в виде животных и птиц. Основной формой производства художественного стекла на Ук­раине до средины XIX в. были различные по мощ­ности стеклодельные мастерские — гуты. Упомина­ния о них встречаются в документах, начиная с XV в. Малые гуты принадлежали отдельным мастерам или семействам. Большие, типа фабрик, были собствен­ностью помещиков, казацкой старшины, монастырей, здесь работали крепостные и наемные мастера. Стеклянные изделия, изготовляемые для фео­далов, духовенства, богатых мещан, часто меняли свои художественные формы под влиянием меняв­шихся модных течений в искусстве, неровных эсте­тических вкусов заказчиков и в целом отличались пестрой эклектичностью В XVII-XVIII вв. ассортимент стал более разнообразным: помимо бутылок и штофов изготовляли кувшины, жбаны, братины, графины, крынки; также мастера выдували фигурные сосуды в форме бочонков, тыкв, медведей, коней, баранов. Посуда для питья тоже была весьма разнообразной: чарки, стопки, шкалики, рюмки, пивные кружки. Все перечисленные формы в равной степени находили спрос, как у сельского, так и у городского покупателя. Но были виды продукции, которые сбывались, по преимуществу только в городах: сахарницы, чайницы, вазочки, чернильницы. Украинское стекло украшалось налепленными в горячем состоянии жгутами и лентами, предварительно изогнутыми, а также росписью и лепкой. Роспись на дешевых и простых изделиях, находивших широкий сбыт в городах и селах, выполнялась масляными красками: хотя масляная краска гораздо менее прочна, чем эмалевая, она была удобнее в работе и не требовала обжига в специальных муфельных печах. Мотивы пестрой и веселой росписи характерны для народного украинского искусства. Чаще всего изделия украшались разбросанными по всей поверхности цветами и листьями, написанными тремя-четырьмя красками: синей, зеленой, желтой и красной – так декорирован фигурный сосуд в виде медведя; иногда встречаются изображения людей и зверей – как, например, на четырехугольном штофе из светло-фиолетового стекла, где изображены хлопец в "казацких" шароварах и скрипач. Украинское стекло было бесцветным (его обесцвечивали марганцем, поэтому, иногда оно имеет фиолетовый оттенок) или зеленоватым (в зависимости от чистоты использовавшихся материалов). Специально окрашенное окислами металлов стекло производилось редко. В западных районах Украины, входивших до конца XVIII века в состав Польши, изготовляли в XVIII веке граненое и гравированное стекло, под влиянием привозного чешского и немецкого стекла и подражая ему в характере и стиле орнаментации. 

52 Українське ткацтво та шитво 17-19 ст.

Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції. Про наявність ткацького виробництва на східнослов'янських землях у найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур.

Основними прядильними волокнами в українців, як і в інших народів, з давніх часів були вовна, коноплі й льон. Споконвіку на території України провідними галузями господарської діяльності були скотарство, зокрема вівчарство, яке давало можливість отримувати овечу вовну, та хліборобство — вирощування луб'яних культур — льону і конопель, придатних для виготовлення пряжі.

Промислові суконні мануфактури у XVII—XVIII ст. були у Сокалі, Рогатині, Заложцях, Заліщиках, Минківцях, Ґолохвастах, Ярмолинцях, Деражні, Корці тощо. Полотняні мануфактури зосереджувалися головним чином на Поділлі — у Заліщиках, Потоці, Махнівці, Немирові та ін. Шовкові та золотолиті тканини виробляли у Києві, Бродах, Лагодові, Сокалі, Міжгір'ї, Куткорі, Золочеві, Львові, Корці, Меджибожі, Немирові, Кам'янці-Подільському, Станіславові. Продукція цих підприємств мала значний попит на місцевих ринках та йшла на експорт. Однак розвиток промисловості та поширення значно дешевших тканин фабричних підприємств зумовили посту повий їх занепад, а в середині XIX ст. — й припинення існування цехів та мануфактур.

Мануфактури були перехідною формою організації праці від цехів, дрібного ремісничого виробництва, до машинної капіталістичної промисловості. Отже, протягом віків паралельно з домашнім виготовленням тканини виробляли в цехах (починаючи з XIV ст.), у мануфактурах (з XVII до середини XIX ст.), на фабричних підприємствах (XIX—XX ст.). Селянські ткацькі промисли кінця XVIII — початку XIX ст. зберігали ще багато рис, характерних для періоду натурального господарства. Вони базувалися на переробці власної сировини. В осередках, розташованих поблизу промислових центрів і торговельних шляхів, усе більше тканин вироблялося на збут.

Дігтярівська фабрика наслідує багаті традиції уславленого чернігівського ткання плахтових тканин. З них у давнину виготовляли своєрідне поясне жіноче вбрання — плахти. Вони характерні поєднанням різних технік ткання (здебільшого полотняного та різних варіантів перебірного) і клітчастими візерунками.

Переяслав-Хмельницька фабрика продовжує мистецькі традиції ткання Київщини. Тут також виготовляють плахтові тканини, скатертини, декоративні доріжки, серветки, наволочки для диванних подушок, крайки та ін. Вироби цього осередку ткацтва подібні до дігтярівських, але відрізняються від них характером трактування ідентичних орнаментальних мотивів, композиційним вирішенням та колоритом. Вони вирізняються стрічковими композиціями, утвореними чітким ритмом простих геометричних мотивів, — прямокутників, ромбиків, хрестиків, крапок. До основного червоного кольору та підпорядкованих йому чорного та білого часом вводять незначну кількість жовтої, синьої та зеленої барв.

53

Різьблення

У другій половині 17 та у 18 ст. широкого розвитку набуває високорельєфна й ажурна різьба іконостасів.

Основними її мотивами були рослинні узори, які найчастіше складалися з галузок, гронів і листя винограду. Майже вся ця різьба відзначалася багатством і вишуканістю форм і виконувалася під впливом стилів ренесансу, барокко і рококо. Різьба часто покривалася яскравою полірованою позолотою, листя винограду деколи підмальовувалося зеленою, а грона — коричневою фарбами. У виготовленні іконостасів на Україні велику роль відіграли столярно-різьбярські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви та ін.

Плоскою, а часом і рельєфною різьбою в ті часи прикрашувалися далекі архітектурні частини дерев'яних будинків, наприклад одвірки та сволоки. Орнаментальні мотиви звичайно розміщувалися на горизонтальній частині одвірка і мали вигляд скісних ліній, зубців, розет і хрестів. Дуже часто зустрічались орнаментальні композиції, складені з двох розет і хреста в центрі, під ними або біля них була вирізьблена дата. Найдавніші одвірки цього типу з датою 1597 р. має дзвіниця у с. Потиличах Рава-Руського району Львівської області.

На Закарпатті, в церквах сіл Крайнікового й Сокиринців, крім складних композицій геометричних мотивів горизонтальні частини одвірків були прикрашені орнаментом у вигляді плетеного шнура.

Одвірки культових споруд східних районів України часто оздоблювались як геометричними, так і рослинними мотивами, які покривали майже всю площу одвірків у стрічкових композиціях і не раз доповнювалися написами про час будови церкви та її фундаторів.

Основні дерев'яні балки стелі — сволоки в будинках також нерідко прикрашалися мотивами плоскої та рельєфної різьби, до яких часом додавалися написи про власника хати та дати її будови.

Деякі будинки в містах східних районів України мали сволоки масивніших форм із складнопрофільованими боками. Центральне місце на різьблених зображеннях займали три, п'ять чи сім розет складних форм, з-поміж яких середня виділялась більшим розміром і складнішою формою.

В багатьох дерев'яних спорудах тих часів піддашшя, галереї, опасання, ганки, рундуки, підтримувалися профільованими і різьбленими стовпами, консолями та кронштейнами.

Предмети господарського призначення (вози, сани, ярма та інші вироби) також оздоблювалися нескладними геометричними мотивами у вигляді прямих, скісних і ламаних ліній, зубців і розет. Багато частин різьблених господарських предметів тих часів зберігаються в Київському музеї народного декоративного мистецтва. На крижаницях возів (1732 р.), які зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, крім геометричних мотивів зображені також птахи, дерева і куполи церков.

Предмети хатнього обладнання (скрині, столи, лави, стільці мисники, полиці тощо) нерідко прикрашалися різьбленими орнаментальними мотивами.

Дерев'яний посуд (миски, тарілки, сільниці, салатниці, яндоли, ковганки, ступки) та інші вироби хатнього вжитку на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та Гуцульщині інколи оздоблювались плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою геометричних мотивів у вигляді ламаних ліній і розет.

Багато народних майстрів-кріпаків і міських цехових різьбарів у 17 — 18 ст. працювали при спорудженні палаців і замків магнатів і поміщиків і вклали в них своє мистецтво. В одних будинках застосовувалася тригранно-виїмчаста різьба (палац польського короля Яна Собєського у Львові, нині Львівський історичний музей), в інших — рельєфна різьба у вигляді квітів та гірлянд, що прикрашали кесонові перекриття великих залів (палаци в Жовкві та Яворові). А в замку Синявських у Бережанах на Тернопільщині стеля одного залу мала вигляд небозводу, на якому були розміщені позолочені різьблені і мальовані небесні планети.

Велику майстерність виявляли столяри-різьбярі при виготовленні різноманітних меблів для панських палаців, які часто оздоблювалися рельєфною і круглою різьбою або інкрустацією в ренесансному, барочному стилях та стилю рококо.

Особливою різьбою виготовлялися в ті часи дерев'яні дошки для вибійки та пряників, виробництво яких було зосереджене в основному в містах. На західних землях України. Часом на таких дошках вирізали різні написи орнаментального характеру. Інколи на них були зображені людські постаті.

Крім орнаментальної різьби в 17 — 18 ст. на Україні розвивалася кругла скульптура як побутового, так і культового призначення. Цікавими зразками скульптури побутового призначення були вулики для бджіл у формі людських постатей або тварин. Наприклад, вулик 18 ст., що зберігався в Чернігівському музеї, мав вигляд погруддя монаха з клобуком на голові, а вулики з Конотопського музею прикрашені в нижній частині скульптурними зображеннями левів.

Майже в усіх музеях України зберігаються цікаві зразки круглих скульптур культового призначення. Особливо характерні фігури різних святих, у зображенні яких народні майстри йшли від реального життя.

Меблі

Матеріал, з якого виготовлялися меблі, був різноманітний. Найбільш цінні різьблені меб­лі робили з привізного чорного і коричневого дерева, а також з горіха, забарвлюючи його в бронзовий колір. З місцевих порід частіше вживали дуже зручну для різьблення липу, рідше дуб, а з хвойних дерев — кедр, сосну.

Розповсюдженою в XVI — XVIII ст. була також інтарсія. Вона виникла як чисто столярська художня техніка на про­тивагу різьбі і малюванню. Згодом появилася накладна інтарсія — техніка вирізування з форніру орнаментальних мотивів і наклею­вання їх на площу предмета. Майже одночас­но з накладною інтарсією столяри застосо­вують наклеювання половинок різних, пере­важно архітектурного характеру, елементів, окремо формованих на токарному верстаті.

У другій половині XVI — XVII ст. з’яв­ляється велика кількість типів скринь, які слу­жили не лише для зберігання одягу та інших дрібних речей. Поряд із стільцями, кріслами і лавами їх використовували для сидіння і спання, а високі скрині правили за столи.

Досить багата рослинна і фігурна різьбле­на орнаментика скринь, заснована на антич­ному декорі. Вона вміло пристосована до форми скрині і з тонким смаком заповнює поля і обрамлення фасаду. Поряд з антични­ми використовувалися характерні для Украї­ни мотиви сільської природи.

Шафи перехідного типу являють собою саме таке поєднання двох-трьох чітко розмежованих горизонтальними планками скринь, яке отримує згодом окрему цокольну частину і карниз з фризом.

З XVI — XVII ст. збереглися меблі для си­діння. Найдавніші за походженням стільці, сидіння яких спираються на дві похило укладені дошкові підпори. Такі стільці бу­вають без заплічка і з заплічком, який як і пе­редня підпора, прикрашався різьбою. Не­складна конструкція стільців не вимагала до­помоги столяра, і вони є виключно різьбяр­ським твором. Характерні зразки різьблених стільців кінця XVI ст. зберігаються у фондах Львівського музею етнографії і художнього промислу.

Пізніше крісла отримують підпори для рук. Іноді сидіння і заплічок оббивали ткани­ною або шкірою з витисненим орнаментом. У зв’язку з поступовим переходом мебльово- го виробництва до столярів, різьбу замінюють точенням (звичайно вертикальних елементів) на токарному верстаті, а горизонтальні попе­речки вирізують ажурно або профілюють.

Столи на чотирьох ніжках виникли дещо пізніше, тому вони виготовлялися майже вик­лючно столярськими засобами. Ніжки їх зде­більшого виточували на токарному верстаті, а стільниці декорували технікою інтарсії. Час­то вживалися згадувані в маєткових описах мармурові столи. Мармуровою робили лише столову плиту, яку обрамляли міцними дере­в'яними рамами, декорованими інтарсією.

Характерна ознака меблярства другої по­ловини XVII ст.— масивність предметів, складність силуету і форм, багатство декору. Меблі робляться зручнішими в користуванні. Відчуваються посилення зв'язку художнього меблярства з народним мистецтвом.

Серед пам’яток XVII ст., які збереглися до наших днів, найбільше крісел. Одні із них продовжують традиції ренесансних форм з відповідною трансформацією декору, наприк­лад крісла з царгою. Вони більші за розміра­ми і зручніші в побуті. Поперечки спинки і підніжків вкриті багатою різьбою барочного типу. Вживалися також крісла з різьбленою дошковою спинкою та з ніжками, безпосеред­ньо вмонтованими в дошку сидіння. В XVII ст. набувають більшого поширення м'які крісла. Серед великих м’яких крісел з бічними під­ставками для рук трапляються зразки, в яких ніжки виконані у формі левиних лап, а за- плічки завершені різьбленими голівками або волютами.

Наприкінці XVII — початку XVIII ст. фор­ми крісел стають легшими.З формами крісел тісно зв’язані форми столів. Продовжує існувати тип стола з двома підпорами, збагачений барочною різьбою, часто із золоченням по левкасу. Поряд з ним зустрічаються великі столи столярської роботи. Могутня царга такого столу творить із стільницею важкий карниз, опертий на ко­нусоподібні підпори, з'єднані волютин ми поперечками і поздовжньою балкою.

Приблизно в середині XVIII ст. мистецькі форми меблів поступово міняються. Меблі стають легшими, лінії декору — вигадливішими. Основним декоративним мотивом стала сти­лізована черепашина — рокаль. Тони меблів ясніють, різьба завжди з позолотою по лев­касу. Оббиття ясне — шовкове. Стіни в інте­р’єрах також фарбуються в світлі тони, при­крашаються багатою ліпкою чи оббивкою шовковим матеріалом. Меблі значно менші за розмірами. Починають виготовляти невеликі м'які крісла і м’які табурети. Столи стають та­кож значно менші в порівнянні з барочними.

Крім звичайних, вживаються підстінні і куто­ві столики, на яких ставили вази, годинники та свічники. Великі і громіздкі шафи барочного періоду замінюються кутовими шафками — розмальованими і золоченими.

В цілому меблярство в другій половині XVIII ст. набуває значного розвитку. Поряд з давніми ремісничими організаціями і цент­рами виникають гетьманські меблярські май­стерні на Чернігівіцині, магнатські — в Корці, Махнівці та ін.

Подібну картину спостерігаємо й у виго­товленні столів. Разом з великою кількістю легких столів, з хвилясто вирізаною царгою і столовою плитою, мальованих білою фар­бою і позолочених, трапляються важчі зраз­ки, характерні для попереднього періоду. Ве­ликої майстерності вимагало виготовлення шаф, які мали в той час хвилясто вигнуті площини, вміло замасковані двері тощо.

В цілому слід відзначити, що в творчості українських майстрів стиль рококо позбавле­ний надмірної химерності. Про це свідчать строгіші форми деталей меблів, відсутність надмірної манірності в композиції предмета і вживання деяких барочних мотивів.

Наприкінці XVIII ст. в українське меблярство проникає новий стиль — класицизм. Меб­лі, виконані в цьому стилі, відзначаються су­ворішими формами, чітким виявленням несу­чих і несених елементів. Повертається античне оздоблення — розети, плетінка, меандри, гір­лянди з лаврових листків і квіток, лікторські в’язки, сагайдаки і стріли. Типовими є круглі конічні ніжки, прикрашені поздовжніми рів­цями (канелюрами), з розетами в конструк­ційних вузлах. 6 той же час розвивається на Україні окремий напрям класицистичного меблярства, що грунтується на мистецькій спадщині епохи Відродження.