101. Китай у роки першої світової війни

18 січня 1915 р. Японія пред'явила Китаю «21 вимогу», які поділялися на п'ять груп. У перших чотирьох групах містилися вимоги про передачу Японії німецьких «прав» в Шаньдуні та про встановлення повного японського контролю над цією провінцією; про закріплення і розширення японського контролю над південною частиною Північно-східних провінцій Китаю і східною частиною Внутрішньої Монголії; про передачу під японський контроль єдиного тоді в Китаї металургійного комбінату в Ханьєпіне, що поєднував рудники і залізоробні заводи в нижній течії річки Янцзи. Згідно п'ятої групи вимог, китайський уряд мав дати зобов'язання запросити японських радників для реорганізації армії, фінансів і політичного управління країни, купляти у Японії не менше 50% необхідного озброєння, передати Японії право на організацію японо-китайської поліції в найбільш важливих пунктах країни, звертатися виключно до японського капіталу для експлуатації копалень, будування доріг, портів, доків і т. д. в Фуцзянской провінції. Крім того, Японія вимагала надання їй низки концесій на будівництво залізниць у всьому Китаї. Уряд Японії невдовзі відмовився від п'ятої групи своїх вимог (крім пунктів про Фуцзянь), з тим щоб «обговорити їх окремо в майбутньому». 9 травня 1915 р. уряд Юань Шикая заявив про прийняття більшої частини японських вимог. Цей день увійшов в історію Китаю як «день національної ганьби».

1 серпня 1916 р. відновив роботу парламент, розпущений в 1914 р. Новий уряд формально було визнано всіма. Військова рада Південного Китаю ухвалила рішення про свій розпуск. Це, однак, не призвело до об'єднання країни.Гостра політична боротьба розгорнулася з питання про вступ Китаю у війну проти німецького блоку. Японія, на початку війни побоювалась, що приєднання Китаю до Антанти ускладнить їй захоплення Шаньдуна, була проти вступу Китаю у війну, але в 1916 р. вона заручилася згодою держав Антанти на передачу їй німецьких «прав» в Шаньдуні і тому змінила свою позицію. Тепер вступ Китаю у війну обіцяв дати Японії нові можливості для зміцнення свого впливу. У свою чергу Сполучені Штати боролися за те, щоб Китай вступив у війну під американським контролем і керівництвом.

Проти вступу Китаю в імперіалістичну війну рішуче виступав Сунь Ятсен, котрий заявляв, що єдиною необхідною війною для Китаю була б війна за відновлення національного суверенітету. Народний рух протесту проти вступу Китаю у війну позначився на позиції депутатів парламенту. 10 травня парламент відхилив пропозицію уряду про оголошення війни Німеччині.

14 серпня 1917 р. Дуань Ци-жуй оголосив війну Німеччині. Китайська влада підготувала стотисячну експедиційну армію. Загальна сума матеріальних витрат Китаю у зв'язку з війною перевищила 220 млн. китайських доларів. Додаткові труднощі й страждання приносила народу боротьба мілітаристських клік. У ряді провінцій мілітаристи зібрали податки за багато років вперед. Це посилювало невдоволення широких верств китайського населення.

Коли на початку травня 1918 року Лу Жунтін зажадав скасування звання «генералісимуса», присвоєного Сунь Ятсену, і розширення складу уряду за рахунок включення в нього своїх ставлеників, Сунь Ятсен подав у відставку і виїхав до Шанхаю. Гуанчжоуський уряд перетворився на сліпого виконавця вказівок Лу Жунтіна, який продовжував вести війну з північчю з метою посилення своїх власних позицій на півдні. Лу Жунтін не визнав нового президента Сюй Шічана, обраного в Пекіні залишками парламенту, і сам претендував на пост президента Китаю.