97. Соціально-економічний і політичний розвиток Аравії в останній третині хіх – початку хх ст.

Аравія з її кочівниками-бедуїнами і нечисленним землеробським населенням оазисів і в XIX ст. продовжувала залишатися відсталою периферією Близького Сходу, свого роду заповідником полупервобитності - і це при всьому тому, що протодержавне освіти в Аравії існували ще задовго до нашої ери. Аравія в географічному і відповідно політичному плані досить чітко поділяється на лінію узбережжя з його оазисами, зазвичай ставали центрами численних самостійних і полусамоетоятельних еміратів, султанатів, імамату, і великі райони пустель з їх нечисленними оазисами, які є центрами притягання для навколишніх племінних груп кочівників-бедуїнів.

Наприкінці XVIII ст. в Омані зміцнилася Ост-Індійська компанія Англії, втручатися в дінастійние чвари та сприяла розділу імамату на частини: оманський султанат Маскат став володарем африканських територій; існували також фактично перетворений в англійський протекторат Договірний Оман (нині Обєднані Арабські Емірати) і сильно зменшився в розмірах старий Оманську імамат. Позиції Англії в султанаті Маскат і в Договірній Омані в XIX ст. сильні, і зберігалися аж до середини XX ст. Політична влада в цих державах часом змінювалася, але соціально-економічна структура була вкрай відсталою аж до початку активної нафтовидобутку вже після деколонізації цього району Аравії (1970).

більшість арабських країн - крім хіба що розташованій в основному в пісках Аравії держави Саудідов - рано чи пізно ставали протекторатів або залежними від іноземних держав, в основному Англії. Щоправда, ступінь залежності сильно варіювала: там, де це диктувалося стратегічними інтересами (Аден, Маскат, Кувейт), вона була сильною, у решті районів часом ледь помітною. Економічних доходів (до початку видобутку нафти) колонізатори тут не мали - скоріше несли чималі витрати, як, наприклад, на утримання трансіорданского Арабського легіону або на досить дорого обходиться розвідувально-підривну діяльність, яка була повязана перш за все з імям легендарного полковника Лоуренса, активно діяв в арабських країнах Азії в першій третині XX ст. Втім, всі ці витрати окупалися політичними дивідендами - досить нагадати про поразки Німеччини в її спробах закріпитися в ісламських країнах. Що ж стосується доходів від нафти, то, аж ніяк не зменшуючи їх, варто все-таки нагадати, що на частку колонізаторів випала не такі вже й легке завдання налагодити виробництво нафтовидобутку, створити дорогу інфраструктуру - і це при досить дешевих цінах на нафту і порівняно невеликий її видобутку . Те й інше (ціни і обсяг видобутку) незмірно зросли в ті роки, коли нафтовидобуток була націоналізована нафтовидобувними країнами, включаючи Ірак та Іран, а також Саудівську Аравію. Економічне процвітання багатьох з них і досі тримається на експлуатації природних ресурсів при порівняно незначних темпах соціально-політичного прогресу.

98. Африка на початку нового часу. Особливості соціально-економічних відносин. Державні утворення.

Тропічну і Південну Африку населяли племена і народності, більшість із яких перебувала на різних ступенях первіснообщинного ладу. Тільки деякі народи створили початкові форми державності. Переважна частина держав континенту на початку нової історії сформувалася як ранньокласові імперії. Їх ядро утворювало, як правило, племінне об’єднання однієї народності, яка потім завойовувала або в інший спосіб підкоряла сусідні племена. Ранньокласові держави мали розмиті кордони, були нестійкими. Майже всю Тропічну Африку заселяли малоповʼязані між собою культурні угруповання, розділені територіями, де проживали народи, відсталі у розвитку. Начас появи в Африці європейців пік могутності більшості таких держав минув.

Арабські джерела повідомляють про існування великої багатої держави Гани в Зх. Африці, що простягалася від річки Сенегал до середньої течії річки Нігер. Хроніки про неї сягають ІІІ ст.. до н. е. На зміну Гані виникли феодальні країни – Малі, а пізніше, у ХV-ХVІ ст.., на сході – держава Сонгаї. На руїнах Малійської та Сонгайської імперій постало кілька держав – Сегу (поч.. ХІХ ст..), Каарта та ін.., - заснованих племенами бамбара.

Території на стику Західного та Східного Судану населяли народності хауса, канурі і фульбе. Канурі утворили поблизу озера Чад країну Борну, в історії хауса велику роль відіграли міста-держави Кано, Габір, Кацина, Даур та ін.., що були культурними і економічними центрами східної частини Західного Судану. Племʼя фульбе утворило державу Сокото, на Півдні від гирла Сенегалу виникла держава Кайор народу волоф.

На узбережжі Гвінейської затоки існували центри давньої африканської культури, які розвивалися самостійно і майже ізольовано аж до появи європейців. Найвідомішими з них були держави народів йоруба, що обʼєдналися навколо міст Ойо, Дагомея, та держава Ашанті.

У центральних та інших районах Тропічної Африки ічастково Південної Африки багато племен жили первісним ладом. Чітко окреслених кордонів їхні поселення немали. Між племенами постійно точилися війни. Проте в ХVІІ-ХVІІІ були періоди нетривалого розквіту держав Луба, Лунда, Куба. Через їх території пролягали важливі торгівельні шляхи, що з’єднували Західне та Східне узбережжя Тропічної Африки. Економічно розвинутим був регіон Катанга в басейнірічки Конго, де активно розробляли соляні та мідні родовища.

Соціально-економічна структура цих держав була різною, однак усі вони переживали становлення або розвиток феодальних відносин, що формувалися безпосередньо на основі родоплемінного устрою зі збереженням багатьох його інститутів. Стягнення феодальної ренти поєднувалося з общинними формами землеволодіння і землекористування. Родові пережитки помітно впливали на організацію громадського життя. Функції державного апарату часто виконували інститути родового самоврядування.