95. Аравія у хvііі - першій п. Хіх ст. Ваххабізм.

Аравійський півострів був найбільш відсталим регіоном арабського світу. Феодальні відносини співіснували тут з вельми сильними пережитками первіснообщинного ладу і досить широко поширеним рабством. Кочівники-бедуїни і осіле населення оазисів розпадалися на безліч часто ворогували між собою племен. Господарські потреби населення Аравії, загроза іноземного поневолення породжували тенденцію до об'єднання князівств.

У Ємені ще в XVII ст. розгорнувся спрямований проти турецьких загарбників об'єднавчий рух, керівник мусульманської секти зейдітів Зейд ібн Алі. Зейдитів займають про-проміжне положення між сунітами і шиїтами. зейдитт утворили незалежний імамат Ємен.Розташований в південно-східній частині Аравійського підвострова Оман в 40-х роках XVIII ст. звільнився від іранської окупації. Він перетворився на сильний імамат. Імам Оману був главою мусульманської релігійної секти ібадітів, що виникла у VIII ст. і названої на ім'я її засновника Абдаллаха ібн Ібада. Більшість населення Оману належить до цієї секти.

Після вигнання в 1783 р. іранців з Бахрейнських островів там виникла незалежне арабське князівство.Захоплене в XVI ст. турками на північному сході Аравійського півострова князівство Кувейт в першій половині XVIII в. також придбало фактичну незалежність від Османської імперіі.

Таким чином, на півдні та сході Аравії тенденція до об'єднання була локалізована межами окремих князівств.

У внутрішніх районах північно-західної частини Аравійського півострова, в князівствах Неджду прапором руху арабських племен стало релігійне вчення вахХабит.Основоположником був недждскій богослов Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаба (1703-1787). він став закликати мусульман повернутися до традицій раннього ісламу, відродити «істинну» віру,різко засуджував племінні культи, засновані на доісламських первісних віруваннях. Ваххабіти неробство і предмети розкоші, спів і музику, вживання вина, кави, тютюну. Вважали турецьких пашів відступниками від віри, а султана - лжехаліфом.

Ваххабитское вчення прийняв емір невеликого недждського князівства Дарій-Мухаммед ібн Сауд. Династія Саудідів розгорнула боротьбу за підпорядкування інших князівств, і закінчилася в 1786 р. перетворенням Неджду в єдине феодально-теократичну державу. Після смерті Абд аль-Ваххаба Саудіди стали також і релігійними керівниками ваххабітів і тепер прагнули поширити свою владу за кордони Неджду. Згодом об'єднали, таким чином, під своєю владою майже всю Аравію. Потім розгорнулася боротьба за Сирію і Ірак. Ваххабіти громили війська турецьких пашів, але в Іраку та Сирії вони не зустріли такої підтримки населення, як у Аравії.

96. Культура Китаю другої половини ХVІІ - початку ХХст. ХVІ-ХVІІ ст.. у Китаї були періодом неабиякого розквіту культури. Високого рівня досягло ремесло. У часи імперії Мін розвивались такі галузі, як виробництво шовку, порцеляни, паперу, виплавки металу, видобуток солі. Для виробництва паперу використовували водний двигун. Віддавна Китай славився своєю порцеляною. Цікаві винаходи було зроблено в морській справі. Для боротьби проти ворожих кораблів винайшли водолазний скафандр та найпростіші міни. У XVII в. було видано велика господарська енциклопедія, складена прославленимСюйГуан-ци. Вона висвітлювала розвиток хліборобства й сільськогосподарської техніки у Китаї, а частково у Європі.

З 1772 р. було розпочато збирання всіхпечатни[ книжок, коли-небудь виданих в Китаї. Збір тривав 20 років. Таким шляхом була створена величезна бібліотека, розміщена в книгосховищах в Пекіні й інших містах. Усі книжки було поділено чотирма категорії, чому вся бібліотека отримав назву «Сикуцюаньшу», т. е. «Повне зібрання книжок чотирьох сховищ».

Література.У XVIII в. з'явилося двоє роману, які належать до найзначніших творів всієї літератури феодального Китаю: «Сон в червоному теремі» і «Неофіційна історія конфуціанців».Від найбільшого літературного твори на початку ХІХ в. – роману ЛіЖу-чженя «Квіти у дзеркалі» (1820 р.) до перших віршів поета ХуанЦзунь-сяня (1848 – 1905), присвяченихтайпинскому повстанню, лежить більш як сорокарічна смуга пошуків. Серед таких нових рис найбільшу важливість мало відродження політичної, соціальної поезії. Видатні політичниі діячі: Лін Цзе-сюй, ХунСю-цюань, Ші Да-кай. Їх поетичне творчість стала спробою вивести поезію на широку політичну арену, дати право голосу у життя. Середина ХІХ ст. ознаменована і виникненням у Китаї періодичної преси сучасного типу.

МистецтвоАрхітектура Китаю XVII – XVIII ст. представляє хіба що типкиайского бароко, тобто. стиль, характерний епохи пізнього феодалізму.

З кінця XVIII в. салонні п'єси поступово поступаються місце п'єсам, заснованим на народній музичної драмі, культивованої у провінціїАньхой. На середину в XIX ст. нові п'єси отримують найменування «столичної драми» і стають основним елементом китайського національного театру. На розвиток живопису та особливо прикладного мистецтва, тісно що з кустарним і ремісничим виробництвом, вже у століття позначається європейське вплив. Майстерне різьблення на слонової кості, була віками однією з поширених видів художнього ліплення, вироджується в масове виготовлення дрібничок. Наслідування, повторення лише зовнішніх сторін древніх зразків наводять захоплену підтримку іноземних «цінителів». У ХІХ ст. найпоширенішим виглядом малюнка на порцеляні залишалася синяподглазурная розпис, але її сюжети (зображення гір з водоспадами, квітів, птахів) уже не позичалися художниками з природи, а свідомо списувалися зі старих зразків. Наслідування увійшло звичай настільки, що у виробах навіть позначалося час виробництва; з метою ними часто ставилася стара марка.Єдиним виглядом образотворчих мистецтв, що продовжував поступальний розвиток, була народна картинка – кольорова гравюра. У в XIX ст. в лубок поступово почали проникати соціальні мотиви.