65. Боротьба Юань Шикая за встановлення диктатури. «Друга революція». Поразка революції.

До середині 1913 Юань Шикай встиг скоротити гомільдантські війська на 16 дивізій. Щоб змусити лівих виступити першими, Юань Шикай позбавив Хуан Сіна звання генерала армії і зняв Лі Лецзюня, Бо Веньвея і Ху Ханьміня з посад губернаторів провінцій. Потрапивши в безвихідне становище, ліві були змушені почати небажану для них громадянську війну.

Проти гомільданівців Юань Шикай кинув 60-тис. армію. Їй протистояли розпорошені, війська провінцій Цзянсі і Цзянсу загальною чисельністю понад 40 тисяч осіб. У лічені дні республіканський Південь розсипався як картковий будиночок. Вже через три дні після оголошення війни з боротьби випали Аньхой, Гуандун, Хунань і Фуцзянь. У Гомільдантів тільки три армійські угруповання - в районі Цзюцзяна, навколо Нанкіна і в Шанхаї.

Найбільш запеклі бої розгорнулися в Цзянсі за річковий порт Хукоу. Губернатор провінції Лі Лецзюнь у свій час не дозволив скоротити основний контингент добровольців 1911, закупив зброю і боєприпаси за кордоном і добре підготувався до війни. Це дозволило йому надати наполегливий опір, однак через чотири дні місто впало під ударами переважаючих сил сіверян. У Шанхаї гомільдантські війська безуспішно атакували Цзяннанський арсенал. Тут їм довелося зіткнутися з військами затятого монархіста Чжан Сюня. На знак відданості поваленому імператору солдати і офіцери цих військ зберегли маньчжурську зачіску, за що їх називали «армією з косами». До 14 серпня Бейянского війська за підтримки бойових кораблів Англії та Німеччини вибили лівих республіканців з усіх опорних пунктів Шанхаю. У середині серпня упав Наньчан. До цього часу повний розпад гомільдантського табору став реальністю. Фуцзянь і Хунань заявили про своє повне підпорядкування Пекіну і виступили проти гомільдантців.

Єдиним осередком опору залишився район Нанкіна. Бої за південну столицю тривали більше десяти днів, однак 2 вересня дивізії Чжан Сюня взяли місто, вчинивши там грабежі і підпали. З військовими силами і політичними позиціями республіканського Півдня було покінчено. Сунь Ятсен емігрував до Японії, і в червні 1914 року в Токіо реорганізував Гоміньдан в «Китайську революційну партію» (Геміньдан).

Розігнавши парламент, ставши повновладним диктатором, Юань Шикай розчищав собі шлях до монархічної реставрації. Конституція була переглянута, з неї вилучено статті про демократичні свободи. Юань Шикай почав підготовку реставрації монархії, але незадовго до своєї смерті в червні 1916 р. відмовився від цього плану. Республіка була збережена.

66. Визвольна війна алжирців проти французьких колонізаторів під проводом Абд-аль-Кадіра.

У XVIII - на початку XIX ст. Алжир формально входив до складу Османської імперії, проте в дійсності державну владу в країні очолював дей, якого пожиттєво обирали командири яничарів. Під час наполеонівських війн дей постачав французьку армію продовольством та шкірами. Франція почала розглядати цю країну як сферу свого інтересу.

У 20-ті роки XIX ст. плани захоплення Алжиру остаточно визріли. Потрібно було знайти формальний привід. Таким приводом став «удар опахалом». Між алжирським деєм і французьким консулом виникла гаряча суперечка з приводу боргів за алжирські товари, що Франція отримувала в кредит. Ображений відвертою зневагою з боку консула, дей вдарив його опахалом.

Французи використали цей епізод як привід для вторгнення і в 1830 р. висадили свої війська на алжирське узбережжя. Армія дея була розбита, сам він змушений був підписати акт про капітуляцію і залишити країну. Проте алжирський народ не визнав завоювання і піднявся на боротьбу. Рух опору очолив молодий поет і державний діяч Абд аль-Кадир. Він зумів об'єднати племена Західного і Центрального Алжиру, стати їхнім вождем і завдати низку важких поразок французам. У 1834 р. Франція підписала мирний договір, де визнавала Західний Алжир суверенним арабським еміратом.

Ставши правителем великої держави, Абд аль-Кадир багато зробив для зміцнення її армії, побудував два порохових заводи, ткацьку мануфактуру. Проте французи не збиралися миритися з втратою контролю над Алжиром і в наступні роки неодноразово відновлювали воєнні дії. Алжирці героїчно боролися з французькими загарбниками, однак сили були нерівними. У1847 р. Абд аль-Кадира було взято в полон, а його держава перестала існувати.