63. Перетворення Ірану в напівколонію. Зародження буржуазно- національного руху.

Упродовж XIX ст. Іран втрачав свою незалежність і наприкінці століття став напівколонією, передусім Англії та Росії. Під впливом Російської імперії перебувала північна частина країни разом Із столицею Тегераном. Велика Британія панувала в районі Перської затоки, тримаючи там свій військово-морський флот. НаприкінціXIX ст. у суперництво за вплив в Ірані втрутилася й Німеччина, а на початку XX ст. - США. Уберезні 1857р Паризький мирний договір, за яким іранці визнали незалежність Герату та Афганістану. Довершила напівколоніальне поневолення Ірану фінансово-економічна експансія європейських країн — насамперед Росії та Британії. Відсутність коштів змусила Каджарів шукати інвесторів для розвитку іранської економіки на будь-яких — навіть відверто кабальних умовах. Британці спорудили в Ірані телеграфних лінії, які мали поєднати метрополію з Британською Індією, причому ці лінії обслуговувалися виключно британцями. Водночас Британія та Росія спільними зусиллями нав'язали Ірану зобов'язання не допускати спорудження в країні залізниць. Держава Каджарів остаточно втрачала економічний та дипломатичний суверенітет, а невдовзі втратила й фінансову самостійність.

За умов необмеженої експансії західних промислових товарів розвалилося, не витримавши конкуренції, іранське кустарне ремесло, розорилися позбавлені бюджетної підтримки стратегічні фабрично-заводські підприємства місцевого воєнно-промислового комплексу. Іран перетворився на аграрно-сировинний придаток світового капіталістичного ринку. В абсолютно жалюгідному стані опинилося шахське військо. Офіцерські звання й посади відкрито продавалися за гроші, списочний склад регулярних військ утроє перевищував реальну кількість вояків. Розвал армії змусив Каджарів потроху і її передавати під контроль іноземців: у результаті в Тегерані з'явилася кавалерійська бригада під керівництвом російського козачого полковника, кінний полк під командою німецького майора, а в Перській затоці відверто хазяйнував британський флот.

Рівень життя іранців знижувався. На зламі XIX-XX ст. у країні різко загострилася продовольча проблема. Це спричинило голодні бунти (1900, 1901, 1903 pp.). У 1905 р. розпочалася революція - одна з перших в Азії на початку XX ст. До її причин слід віднести панування деспотичного режиму Каджарської династії, гноблення з боку іноземного капіталу - насамперед англійського та російського. Почин. З кін ХІХ ст. виступи у містах різних прошарків, йде поширення націоналізму, інтелігенція критикує уряд за його політику. Помітний впли мала еміграція, де друкується ряд газет. Виступи проти тютюнової монополії. Революція почалась 12 грудня 1905 р. в Тегерані, де було убито кілька купців, за те що вони підняли ціни на цукор, тут вбили кілька сиїдів, і закрився базар.

64. Повстання в Стамбулі 1730 р.

У пошуках коштів, необхідних для поновлення воєнних дій проти Надір-шаха, візир Дамад Ібрагім-паша Невшехірлі запровадив у країні надзвичайні податки. Торговці почали підвищувати ціни. Як наслідок, за кілька тижнів ціни на продукти харчування та інші предмети першої необхідності зросли у Стамбулі удвоє, а то й утроє. Це спровокувало народний бунт, що розпочався в османській столиці 28 вересня 1730 р. Очолив виступ списаний на берег матрос турецького військового флоту, албанець за походженням, Халіл, який носив прізвисько Патрона.

Люди в усьому вважали винних свій уряд, який підтримував «західництво». Тому основним гаслом повсталих була категорична вимога повернути Оттоманській Порті закони «чистого ісламу». На центральному майдані Стамбулу Патрона Халіл закликав своїх прихильників до боротьби під зеленим знаменом мусульманства.

Влада побоялася придушити виступ військовою силою, оскільки небезпідставно вважала, що бунтівників може підтримати сунітське духовенство, також невдоволене поширенням «європейських новацій» у країні. Вірність яничар також викликала у султана сумніви, оскіль¬ки їм категорично не подобався запропонований реформаторами про¬ект реорганізації османської армії на західний кшталт. Протягом доби на бік зеленопрапорних перейшов столичний гарнізон яничар. Стамбул опинився в руках по¬встанців, а султанський палац - в облозі. Рятуючи ситуацію, ос¬манські можновладці спочатку змусили піти у відставку великого візи¬ра Дамад Ібрагім-пашу Невшехірлі, а потім і самого Ахмеда III «умовили» зректися престолу. До влади прийшов новий султан Махмуд І, який погодився прийняти делегацію повсталих на чолі з Халілом. Де 2 жовтня Махмуд І пообіцяв від¬мінити всі надзвичайні воєнні податі й митні збори, скасувати систе¬му довічних відкупів і не допускати більше зловживань при збиранні податків. Було страчено усіх прихильників «західництва», а також Дамад Ібрагім-пашу Невшехірлі. Та коли бунтівничий запал мас поступово вщух, влада знову взяла ініціативу до своїх рук. 25 жовтня 1730 р. 18 найактив¬ніших керівників повстання, у тому числі й самого Патрона Халіла, запросили до султанського палацу на нараду з приводу формування нового дівану, та коли керівники повстання прибули до палацу — їх тут же стратили. Почалася розправа. Протягом тижня у Стамбулі обезголовили, повісили або втопили в морі понад 7 тис. осіб, однак продовжити "західницькі" реформи новий султан уже не наважився.