60.Реформи Амір Нізама

Під впливом повстань народних мас деякі представники панівного класу намагалися шляхом реформ послабити глибоку кризу, пережитий феодальним Іраном. Ініціатором цих реформ був призначений новим шахом, Наср-ед-Діном, великий візир (глава уряду) Мірза Тагіхан, який отримав титул Амір нізама («князь армії»). Він був організатором і керівником придушення бабідскіх повстань і розправи з бабідов. Головними цілями реформ, що проводяться Амір низам, були зміцнення влади центрального уряду, створення сильної армії, здатної забезпечити незалежність Ірану від зазіхань іноземних держав і тримати в покорі народні маси. Він був рішучим противником посилення англійського впливу в Ірані, прагнув покінчити з феодальним сепаратизмом і ханськими заколотами.Слід врахувати, що в 1846 р., за підбурювання та за підтримки англійців почався феодальний заколот хорасанських ханів, пригнічений тільки в 1850 р. «Ми не хочемо ... - Говорив Амір Нізам, - щоб англійцям дана була можливість втручатися в якій-небудь мірі у внутрішні справи Ірану ».Амір Нізам зміщав губернаторів, що не підкоряються центральному уряду, боровся з казнокрадством, значно скоротив кількість чиновників, урізав доходи незліченних нащадків шахський сім'ї. Він закликав до розширення торгівлі та розвитку місцевої промисловості. Було організовано виробництво рушниць та іншої зброї. Розпочато реорганізацію армії.Враховуючи загальне невдоволення селян поміщицьким свавіллям, Амір Нізам розробив проект, який встановлює розміри повинностей, які селяни повинні були виконувати на користь ханів.Реформаторські проекти Амір нізама не могли істотно змінити становище Ірану. До того ж прихильники реформ становили незначну частину панівного класу. Більшість феодальної знаті, вище духовенство рішуче виступали проти реформ. Поки тривали бабідскіе повстання, Амір нізама терпіли на посаді великого візира. Але восени 1851 він був зміщений і засланий, а в 1852 р. страчений за наказом шаха. Спроба реформ закінчилася поразкою. Зберегли відоме значення лише перетворення, проведені Амір низам в галузі освіти. За його вказівкою молодих іранців почали посилати вчитися за кордон, і зокрема в Росію; в Іран запрошувалися іноземні професори. Наприкінці 1851 р. в Тегерані було засновано перший навчальний заклад європейського типу - Дар-аль-Фунун (Будинок наук). У цьому навчальному закладі вивчали військову справу, медицину, математику, гуманітарні науки. Викладачі переводили на перську мову європейські підручники. ВТегеране почала виходити щотижнева газета.

61. Боротьба народів Півд.- Зах. Африки проти колонізаторів у іі пол.. Хіх.- поч.. Хх ст.

Територія даного регіону була слабко населена (територія Намібії). В півн. р-н.- овамбо і гетеро; в центрі- гетеро; в півн. частині- готтентоти (нама). З 20 рр. ХХ. ст. готтентотів розпоч. процес державотворення. Його розпочав Йонкер Африкаанкер, він ввів кінноту і вогнепальну зброю, створив гвардію щоб охороняла його.

На цей регіон зазіхали німці. Спочатку тут з’явились німецькі місіонери, але у 50 х.р. Йонкер прогнав їх із столиці Віндхук. У 1861 р. смерть Йонкера. Німці починають провокувати війни між гетеро і нама. У 1883 р. німецький купець Людеріц , купив бухту, що потім стала плацдармом для німців. Німці починають укладати «охоронні договори з вождями». У 80 рр. помітною силою стають гетеро, очолювані Магареро, серед готтентотів висуваються вітбої, їх вождь Хендрік Вітбой почав об’єднувати готтентотів. Самуєль Магареро уклав «охор. договір з нім.». Німці у 1883 р. атакують Вітбоя. У 1894 р. він теж уклав з ними охоронний договір. З цього року німці утворюють резервації. На поч.. 1894 р. Самуель Магареро розпоч. повст. Воно спалахнуло 12 січня. Він домовився з

Х. Вітбоєм. Але той підтримав німців (надіслав їм 100 осіб). Повстанці в основному боролись на відкрито, але дуже вміло. У 1894 р. німецьким командувачем стає генерал Трота, він заявив що нація має бути знищена. Гереро відійшли у Ватенберг, Трота їх заблокував. Він поклав потужні заслони, а в східному напрямку слабкі, тому щоб африканці змогли спеціально прорватись і піти в пустелю. 11 серпня 30 гармат і 12 кулеметів почали почали обстрілювати повстанців, і ті відступили на схід, німці їх переслідували аж до 22 серпня, поки ті не перейшли останні струмки, і увійшли у Калахарі, там німці їх заблокували (250 км. обложної лінії). Племена зуміли там витримати майже рік, але з 80 тис. залишилось 5-8 тис.

У жовтні 1894 р. Вітбой приймає рішення розпоч. повстання. Чисельність військ 900 чол. Зазнавши поразки у перших боях, він міняє тактику (партизанська війна). Його війська 5 тис., німців- 15 тис. Восени 1905 р. до них приєднались гетеро, що вийшли із пустелі. Хендрік вмирає. Серед повстанців почин. розбіжності. В лютому 1906 р. складає зброю Ісаак Вітбой, але повстання продовжує Якоб Моренга. Його загін вів маневрену війну, але 1906 р. загін був заблокований і розбитий. Виживші перейшли в Капську колонію. Моренгі висилають у заслання, але у 1907 р. він втікає і знову починає бо-бу. У жовтні 1907 р. його загін зіткнувся з англійцями, Моренга загинув. Наслідки повстання: повстання фактично переросло у війну; німці не перемогли у боях справедливо, а шляхом геноциду.

62. Причини революції у Китаї. Повстання в Учані та початок рев. Встановлення в Китаї республіки. Визвольна бо – ба пригноблених народів.

Правління в Китаї європейців, як адже Китай це - Піднебесна. Шок, пережитий китайцями після неодноразових воєнних поразок не тільки від європейців ("опіумні війни"), а й від Японії (японсько - китайська війна 1894- 1895 pp.). Китайська держава почала швидко розвалюватись. Її було переділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими.

У країні наростав стихійний протест проти проникнення іноземців. Кульмінацією стало повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (боксерське повстання 1899-1900 pp.), жорстоко придушене військами восьми держав - Англії, США, Росії, Японії, Франції, Італії, Німеччини, Австро-Угорщини.

На чолі боротьби за модернізацію вийшли сили на чолі з Сунь Ятсеном. Він

сформулював "три народні принципи", які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм, себто повалення Маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут - проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Улітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об'єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування- "Об'єднаний союз".

Були вже навіть намічені деякі реформи імператрицею Ци Сі (скасування рабства, ліквідація станових відмінностей, створення армії за європ. зразком, скасування тортур, реформа освіти і ін.). Це все свідчило про модернізацію Китаю, але імператриця померла і реформи разом із нею.

Провал реформ свідчив про те, що змінити китайське суспільство можна лише революційним способом.

Революція почалася в Ухані (загальна назва трьох міст - Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. в Учані повстали солдати. Військовий гарнізон Учана приєднався до повсталих. За ними пішли студенти, робітники. Слідом за Учанем повстання спалахнуло і в інших містах, їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна і ціньського двору.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая - генерала, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем'єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, що його визнала монархія. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна. У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміндан (національна партія, створена Сунь Ятсеном) поза законом, а його членів позбавив парламентських мандатів. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову відправився в еміграцію.