- •4. Модернізація як прояв між цивілізаційної взаємодії Заходу й Сходу
- •5. Основні риси індійської цивілізації
- •6.Цивілізаційні особливості китайського суспільства
- •7.Базові ціності мусульманської цивілізації
- •8.Ірак, Сірія, Ліван, Палестина у 17 - пер пол. 19 ст
- •9.Особливості японської соціокультурної системи 17-18 ст
- •10. Соціально- економічний та політичний розвиток Османської імперії у др. Пол. 19 ст.. Режим зулюму .Перетворення імперії в напів колонію.
- •11. Соціально-економічний розвиток Китаю в останній третині хіх- на початку хх ст..
- •12. Криза режиму Токугава
- •13. Боротьба народів басейну р. Конго проти колонізаторів у другій половині хіх- на початку хх ст..
- •14. Особливості соціально-економічного розвитку народів Тропічної і Південної Африки у хvііі – хіх
- •15. Посилення колоніальної експлуатації Індії в останній третині хіх- на початку хх ст..
- •16. Бабідські повстання 1848-1852 рр. В Ірані та їх історичне значення. Бехаїзм.
- •17. Боротьба сомалійського народу проти колоніального поневолення в кінці хіх – початку хх ст.
- •18. Зовнішня політика Японії в останній третині хіх – початку хх ст.
- •19. Боротьба народів Західної Африки за незалежність в останній третині хіх – початку хх ст.
- •20. Політика «самопосилення» правлячих кіл Китаю (1860-1895) та її наслідки для країни.
- •26. Становище в таборі тайпінів 1857-1860рр. Проект реформ Хун Женганя.
- •27. Виникнення «Східного питання» та його загострення в 1пол xiXcт. Східна війна 1853-1856рр та і наслідки для Османської імперії.
- •29. I етап іранської революції «Доповнення до основного закону».
- •30. Економічний і політичний розвиток Османської імперії в XVII-xviiIcт. Розклад військово-ленної системи..
- •32. Рух «нових» османів у Туреччині. Мідхат-паша. Конституція 1876 року та її значення.
- •33. Устрій і соціально-економічна політика тайпінської держави. «Земельна система Небесної династії» та її оцінка в історіографії.
- •34. Соціально-економічний та політичний розвиток китаю у xvіі- хvііі ст. Особливості соціальної структури і роль кунфуціанства.
- •35. Селянське повстання в кореї 1893-1894 рр. Поневолення країни Японією.
- •36. Другий етап Іранської революції. Причини поразки та історичне значення революції.
- •37.Проведення буржуазних реформ в Японії в кінці 60-70-х років хіх століття.
- •38.Рух за свободу і народні права. Прийняття конституції в Японії.
- •39.Боротьба зулусів проти колонізаторів у 30-70-х роках. Чака Зулу.
- •40. Реформаторський рух у Китаї та причини його поразки (1895-1898 рр.)
- •48. Виникнення буржуазно – національного руху в Індії. Утворення Індійського національного конгресу. Діяльність б. Г. Тілака.
- •50. Визрівання революційної ситуації в Китаї (1905-1910 рр.). Маневри цінського двору та конституційний рух.
- •51. Англо-бурська війна 1899-1902 рр. Утворення пас
- •52. Зовнішня політика Китаю в другій пол. Xvіі-xvііі ст.
- •53. Повстання в Східній Африці та визрівання революційної ситуації в Османській імперії (1905-1907)
- •54. Боротьба ефіопського народу проти англійських та італійських колонізаторів. Битва під Адуа та її значення
- •55. Атифеодальні постання в Індії в др. Пол. Xvіі - першій пол. Xvііі ст. Причини розпаду імперії Моголів
- •56.Насильницьке «відкриття» Японії
- •57.Вплив колоніальної політики європейських держав на розвиток Тропічної і Південної Африки
- •60.Реформи Амір Нізама
- •61. Боротьба народів Півд.- Зах. Африки проти колонізаторів у іі пол.. Хіх.- поч.. Хх ст.
- •63. Перетворення Ірану в напівколонію. Зародження буржуазно- національного руху.
- •64. Повстання в Стамбулі 1730 р.
- •65. Боротьба Юань Шикая за встановлення диктатури. «Друга революція». Поразка революції.
- •66. Визвольна війна алжирців проти французьких колонізаторів під проводом Абд-аль-Кадіра.
- •67.Початок перетворення Китаю в напівколонію. Доктрина хея
- •68.Масові антиколоніальні виступи в Індії в 1908р. Процес Тілака
- •69. Утворення Дурранійської держави її політичний лад та соціально економічні відносини
- •70.Японія напередодні і в роки першої світової війни
- •71 Перші колоніальні захоплення європейських держав в Азії, і Африці
- •86.Основні риси соціально-політичного й економічного розвитку держав Індокитаю в ост.XIX – поч. XX ст.
- •89.Державні утворення у народів Тропічної й Південної Африки у 2 пол.17 – поч.. 19 ст. Роль работоргівлі
- •90.Перша англо-афганська війна та її наслідки.Реформа Шер Алі-хана
- •91.Соціально-економічний і політичний розвиток Філіппін в останній третині хіх- початку хх ст.
- •95. Аравія у хvііі - першій п. Хіх ст. Ваххабізм.
- •97. Соціально-економічний і політичний розвиток Аравії в останній третині хіх – початку хх ст.
- •98. Африка на початку нового часу. Особливості соціально-економічних відносин. Державні утворення.
- •99. Визвольна боротьба філіппінців у другій половині хіх-початку хх ст..
- •101. Китай у роки першої світової війни
- •102. Повстання алжирців у 1871 р. Та його придушення.
54. Боротьба ефіопського народу проти англійських та італійських колонізаторів. Битва під Адуа та її значення
В 1864 р. відбувся конфлікт Ефіопії з Англією, пов'язаний з арештом представника Великобританії при імператорському дворі Ч.Камерона за його антиефіопську діяльність. Спроби Англії врегулювати цей конфлікт дипломатичними каналами ні до чого не привели. Рішення про посилку експедиційного корпусу було прийнято в серпні 1867 р. Внутрішньополітична обстановка в Ефіопії, що склалася до цього часу, була дуже сприятливою для вторгнення ззовні. Знову підвела голову феодальна опозиція. Виступи противників центральної влади йшли одне за іншим. Успіхи бунтівних сил призвели до дезертирства у частинах імператорської армії. Якщо ще на початку 1866 р. вона налічувала близько 80 тисяч воїнів, то до вирішального бою з іноземцями в його розпорядженні залишалося лише 15 тисяч. До моменту висадки англійської корпусу влада імператора поширювалася на мізерну частину країни. Командувачем англ. корпусом був призначений генерал Роберт Непір, учасник придушення національного повстання в Індії (1857-1859) і тайпінского повстання в Китаї. 21 жовтня 1867 корпус у кількості 15 тисяч солдатів висадився на ефіопську територію. Просування англійських військ через охоплені заколотами території не зустрічала опору. У такій ситуації нечисленні ефіопські війська Теодроса не мали жодних шансів на перемогу.
Після поразки імператор сховався в своїй резиденції у фортеці Мекдела. Теодрос, бачачи, що йому не відбити атаки, наказав залишкам своїх військ покинути фортецю, а сам застрелився. Але захоплення Ефіопії не входив у плани Великобританії, і експедиційний корпус відправився в зворотний шлях. Перед відходом англійці забрали з фортеці багато безцінних пам'яток ефіопської писемності, включаючи священну книгу ефіопського народу. Саме в ній була записана легенда про царя Соломона, цариці Шеви і Менеліке I, засновника династії ефіопських імператоров. Вони відвезли з собою регалії ефіопських імператорів, золоту корону Теодроса II, безліч предметів із золота і срібла, а саму фортецю підірвали.
Початок італійської експансії в районі Червоного моря відноситься до кінця 60-х років XIX ст. У 1869 р. у місцевих правителів купується частина прибережної території Асеб. У 1881 р. італійський уряд оголосив цю територію колонією. У 1883 р. Італія окупувала порт Массауа і приступила до захоплення та інших територій.Захоплення італійцями колишніх володінь єгипетського Хедива на червономорському узбережжі спочатку не викликали особливого занепокоєння в правлячих кіл Ефіопії. Але в червні 1885 Італія захоплює територію Сааті, розташовану вже в межах імперії. Ефіопи осаджують Сааті, а в січня 1887 р. завдають поразки італійцям, що йшли на допомогу обложеним. Ця перемога викликала в Ефіопії величезний ентузіазм. Але розвинути успіх і рушити на Массауа імператору не дозволила склалася напружена внутрішньополітична обстановка в країні. Тривали вторгнення махдістов на заході і нелояльність правлячої верхівки Шоа спонукали імператора на вирішення проблеми вторгнення італійців дипломатичним шляхом. Італія вела подвійну гру. Прагнучи перетворити сепаратистські настрої правителя Шоа у свого союзника, вона охоче відгукувалася на його прохання про надсилання вогнепальної зброї. 20 жовтня 1887 непокірний васал Йоханнис нигус Шоа підписує сепаратний договір про дружбу і союз з Італією, за яким та обіцяла йому «військову допомогу і інше сприяння в досягненні його цілей». В одному з боїв імператор Йоханнис був смертельно поранений. Його наступник Менелик II в травні 1889 в містечку Уччіале підписав з Італією договір про дружбу і торгівлю: оголошувався вічний мир і дружба між двома країнами, обмін дипломатичними представниками, вирішення спірних прикордонних питань спеціальною комісією, що складається з представників обох сторін; гарантії релігійних свобод, видачі злочинців, ліквідації работоргівлі. Найбільш неоднозначною була 17 стаття договору, що викликала незабаром серйозні суперечки, пов'язані з її інтерпретацією. Все було укладено в неідентичності амхарського та італійського текстів. У амхарською тексті говорилося: «Його величність цар царів Ефіопії може користуватися послугами уряду Його Величності короля Італії для переговорів по всіх справах з іншими державами та урядами». В італійському тексті слово «може» було замінено словом «згоден», що в Римі трактувалося як «повинен». Виходило, що Менелик передав питання, пов'язані із зовнішньою політикою, в руки Італії. Це означало, що вона встановлює протекторат над Ефіопією, про що і оповістила інші європейські держави. Згодом це невідповідність текстів статті та їх інтерпретація призвели до війни. 12 лютого 1893 Ефіопія денонсувала Уччіальскій договір. Рим, переконавшись у марності своїх зусиль нав'язати Ефіопії протекторат дипломатичними засобами, пішов на пряму збройну інтервенцію. Напередодні італійської агресії Менеліку вдалося оснастити армію сучасною стрілецькою зброєю, придбати більше 100 тисяч гвинтівок, що з вже наявними склало близько 200 тисяч стволів. Чисельність колоніальних військ до початку 1896 р. досягла 17 тисяч осіб. Зосередивши головні сили поблизу Адуа, головнокомандувач італійської армії генерал Оресте Баратьері обрав тактику вичікування. До району Адуа вийшла і армія Менеліка. Чисельність його армії перевершувала італійський корпус, проте відчувався брак сучасної артилерії і в бойовій підготовці воїнів Менелика в порівнянні з італійцями. Напр. лютого 1896 по всьому фронту під Адуа зав'язався запеклий бій. Погано орієнтуючись в місцевості, командування італійських військ неточно визначило диспозицію своїх військ, і генеральний бій перетворився на нескоординовані між собою бої, що було на руку ефіопам. Військовому вишколу і дисципліні італійців ефіопи протиставили стійкість і мужність. Битва при Адуа з'явилася катастрофою для італійської армії. У цій битві противник втратив 11 тисяч чоловік убитими, близько 3600 було взято в полон. Зазнала втрат і ефіопська сторона - 6 тисяч убитих і 10 тисяч пораненими. 26 жовтня 1896 в Аддіс-Абебі був підписаний італо-ефіопський мирний договір: припинення стану війни між обома сторонами і встановлення «на всі часи» миру і дружби між Італією та Ефіопією. Анулювання договору, підписаного в Уччіале, визнання Італією незалежності Ефіопії.
