53. Повстання в Східній Африці та визрівання революційної ситуації в Османській імперії (1905-1907)

Кульмінацією боротьби місцевого населення Східної Африки проти німців стало повстання «маджі-маджі» (хома-хома) 1905-1907 рр. Тоді повстав народ суахілі. Причини: зростання податків, та призначення чиновників з інших племен. Особливістю повстання стало те, що воно готувалось заздалегідь. В 1904 р. з'явився пророк Кіндекітія і почав проповідувати про те що пророк Конго відкрив йому чарівне зілля, і хто його вип'є врятується від куль і примусу. Зіллям була вода настояна на зернах маїсу. Якщо її випити, то кулі випущені в тебе перетворюватимуться в воду – звідки назва «вода-вода». Повстання спалахнуло в с. Кібата в кінці липня 1905 р. і охопило територію в 220 тис. км2 . Вождями були Чіпочі, Мпуна і Макунга. Повстанці спочатку мали успіх. Але 30 серпня зазнають першої поразки. З цього часу між сторонами встановлюється рівновага. В жовтні ініціатива переходить до німців, які кинули проти суахілі підкорені племена вахехе. До весни 1907 р. повстання було придушене (загинули 20 тис. чол.). Ще однією особливістю повстання стало те, що воно поєднувало відкриті бої і партизанську тактику.

Визрівання революційної ситуації в Османській імперії (1905-1907)

Перетворення Османської імперії в напівколонію західних держав супроводжувалося зростанням капіталістичних відносин. Експлуатація країни стала вирішальним перешкодою для розвитку турецького національного капіталізму. Приблизно 65% площ в країні належало поміщикам, феодальній державі і мусульманському духовенству. Більшість ці земель орендувалося безземельними або малоземельними селянами. Самі турки становили не більше третини населення. Недостатньо інтенсивними були економічні зв'язки між турецьким населенням різних районів країни. На початку ХХ ст. не завершився процес складання єдиного національного турецької мови.

Вся історія Османської імперії в новий час свідчила, що неодмінною умовою прогресивного розвитку повинна було бути рішення національного питання - створення на території імперії самостійних життєздатних національних держав, і в їх числі турецького національної держави. Тому національне питання було одним з корінних питань, назрівала революції. Між тим, слабка, яка ненавиділа своїх інонаціональних конкурентів, турецька національна буржуазія була налаштована шовіністично. Вона виявилася нездатною встановити зв'язки з національно-визвольним рухом вірмен, арабів, македонців і відкрито виступала проти їх національних вимог. Початок організаційного оформлення турецького революційного руху вважають 1889 р., коли в Стамбулі група курсантів військово-медичного училища створила політичний комітет під назвою «ЄДНАННЯ ТА ПРОГРЕС». Перші роки ХХ ст. були відзначені в Туреччині небувалим піднесенням визвольного руху. Так, заснована в 1902 р. «Мусульманська федерація», виступала за проголошення республіки і участь в майбутніх Національних зборах представників всіх народів. Важливу роль у створенні революційної ситуації відігравало посилився визвольний рух пригноблених народів імперії. Активізувалося національний рух арабів. У Ємені почастішали спроби збройного опору владі. Широкого розмаху набуло антитурецьке рух в Албанії і Македонії. На півдні Албанії були створені революційні комітети, які стали очолювати повстанський партизанський рух. У 1906 - 1907 рр. діяльність цих загонів значно посилилася. У Македонії влітку 1903 р. спалахнуло велике народне повстання, яке було жорстоко придушене владою. Младотурки розуміли, що своїх власних сил для повалення султанського режиму у них немає і тому розраховували у майбутній боротьбі спертися на визвольний рух греків, вірмен, албанців. Але при цьому вожді младотурків не відмовлялися від своїх шовіністичних великодержавних позицій в питаннях збереження турецького панування над нетурецьких народами. Найбільш значним виступом цього періоду було повстання в Ерзерум в 1906 р. На півдні Албанії були створені національно-революційні комітети, які очолили партизанський рух. Особливо активізувалася їх діяльність у 1906 1907 рр.

Наприкінці 1907 р. в Парижі відбувся з'їзд младотурків і деяких інших революційних організацій нетурецких народів. Він прийняв рішення про підготовку збройного повстання з метою відновлення конституції 1876 р. Повстання передбачалося почати в серпні 1909 р. Причому, саме майбутнє виступ планувалося спочатку як збройний виступ деяких військових частин на чолі з офіцерами-младотурками. Поступово центр діяльності младотурків перемістився до Македонії, де жандармерія і війська виявилися абсолютно безсилими у боротьбі партизанським рухом македонських патріотів. Комітет «Єднання і прогрес» створив тут в Салоніках свою філію, під керівництво якого перейшли всі організації младотурків на території імперії. До літа 1908 почалася безпосередня підготовка до повстання.