48. Виникнення буржуазно – національного руху в Індії. Утворення Індійського національного конгресу. Діяльність б. Г. Тілака.

Становлення індійської нації стало тим підґрунтям, на якому виник надзвичайно сильний визвольний рух. У 70-80-х pp. серед частини індійської інтелігенції поширилися патріотичні настрої. Вона почала об'єднуватись у культурно-освітні організації, їхні учасники закликали повернутися до стародавніх вірувань ("назад до вед"), відкидали кастовий поділ індійського суспільства, проголошували рівність людей і народів. Одночасно висувалися вимоги створення європейської системи освіти, проведення соціальних реформ, прискорення розвитку індійської промисловості. У 1885 р національно свідомі діячі об'єдналися в Індійський національний конгрес (ІНК). Його перший установчий з'їзд став символом єдності Індії; делегати представляли різні народи Індії, тому спілкувалися англійською мовою. Англійці прихильно поставилися до ІНК, але згодом ставлення до нього змінилося. В ІНК передовим було ліберально помірковане крило, яке визначило такі цілі:• захист національної промисловості;• зниження податків;• створення системи банківського кредиту;• розширення самоуправління і виборного представництва. Ліве крило в ІНК очолював Б. Тілак (1856-1920), який походив із сім'ї брахмана. виступав за повну ліквідацію англійського колоніального панування, але мирними засобами; був категоричним противником соціальних реформ, закликав повернутися до національних джерел - індуїзму. Тілак суворо дотримувався кастових законів, організовував релігійні свята. Початок XX ст. відзначився піднесенням національно-визвольного руху. Цьому сприяла низка чинників: організаційне оформлення руху; зміцнення національного капіталу; виступи робітничого класу як самостійної сили; посилення виступів селян проти феодальних порядків. На початку XX ст. Керзон прийняв низку законів, які стали поштовхом до масових виступів населення: розпустив виборний муніципалітет у Калькутті; вдвічі збільшив плату за навчання у вищих навчальних закладах; прийняв закон про поділ Бенгалії на дві адміністративні одиниці. Головними центрами масових рухів стали Бенгалія, Пенджаб і Бомбей. На пропозицію ІНК 16 жовтня 1905 р. в Бенгалії було проведено й підтримано всією країною національний траур (фактично - загальнонаціональний страйк) на знак протесту проти поділу Бенгалії. Розпочався рух "свадеші" - бойкот англійських товарів. В умовах загальнонаціонального піднесення 1НК висунув гасло "свараджа" - надання Індії самоуправління в межах Британської імперії на кшталт Канади та Австралії. У 1907 р. рух "свадеші" почав переростати в рух "сварадж". Кульмінацією національно-визвольного руху став політичний страйк у Бомбеї в липні 1908 р. У Бомбеї почався загальний політичний страйк: припинили роботу підприємства, магазини, навчальні заклади. Демонстрації та мітинги переростали в сутички з поліцією. Водночас колонізатори намагалися внести релігійний і національний розкол в індійське суспільство. У 1911 р. віце-король скасував закон про розділ Бенгалії та переніс свою столицю з Калькутти в Делі.

49. Антиімперіалістичне повстання іхетуанів у Китаї. Заключний протокол 1901р. Після японсько-китайської війни 1894-95 росла колоніальна експлуатація населення північного Китаю. Серед селян зростало вплив общ-ва Іхетуань (загони миру і справедливості). У 1898р. почалася відкрита пропаганда і виступи проти іноземців в провінції Хубей і Юньань, влітку в Шанхаї, формуються озброєні загони. На базі тайної організації білий лотос в провінції Шаньдун діяло товариство Іхетуань. З початку 1899 іхетуаней стали контролювати більшу частину провінції Шаньдун. Ненависть до «заморським д'явола» проявилася в розгромі християнських церков, засудженні реформ. У грудні 1899 на спільній нараді іноземних держав розробили вимога розправитися з іхетуаней. На початку 1900 центр тяжіння І. ст перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Іхетуані руйнували залізниці і телеграфні лінії, будівлі релігійних місій, деякі урядові установи і практично контролювали владу на значній території. Рух поширився на провінції Шаньси і Маньчжурію. Губернатор Чжілі Юй Лу вимушений був стати на дорогу переговорів з вождями повстанців — Лі Лай-чжуном, Чжан Деченом і ін. 13—14 червня іхетуані вступили до Пекіна, де почали облогу посольського кварталу, що продовжувалася 56 днів. Під час облоги був убитий німецький посланець Кеттелер. Імперіалістичні держави організували інтервенцію до Китаю. 17 червня їх війська зайняли форти Дагу. Намісники центральної і південної провінцій суворо розправлялися з тими, що спалахнули в 2-ій половині 1900 антиіноземними виступами в Центральному і Південному Китаї. В середині липня іноземні війська, долаючи мужній опір іхетуаней, оволоділи Тянь-цзінем і незабаром почали похід на Пекін. В середині серпня інтервенти зайняли Пекін і з приїздом головнокомандуючого військами інтервентів йому.(німецький) фельдмаршала Вальдерзе зробили багаточисельні каральні експедиції проти окремих вогнищ руху і мирного населення. У 1901 повстання було пригнічено, хоча в окремих районах боротьба продовжувалася ще і в 1902. Після придушення повстання імперіалісти нав'язали Китаю кабальний — «Завершальний протокол» або" Боксерський протоколом ". Протокол був підписаний ще до закінчення військових дій 7 вересня 1901. З одного боку договір уклало Цинское уряд, з іншого - США, Японія, Німецька імперія, Австро-Угорщина, Російська імперія, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія і Нідерланди. Згідно Заключного протоколу, Китай брав на себе наступні зобов'язання: Надіслати до Німеччини спеціального посла з вибаченнями за вбивство співробітника німецької дипломатичної місії фон Кеттелер. Надіслати до Японії спеціального посла з такими ж вибаченнями, але за вбивство члена японської дипломатичної місії Сугіями. Стратити всіх лідерів повстанців. Протягом 2 років не ввозити в країну зброю і боєприпаси. Допустити постійну військову охорону в Посольський квартал і в усі найважливіші установи країни. Також у Китаї постійно перебували іноземні війська. Зірвати форти в Дагу. Країнам-переможницям надавалося право звести 12 опорних точок на шляху від Пекіна до моря. Заборонялися всі громадські організації релігійного спрямування і спрямовані проти іноземців. Китайській владі заборонявся збір податків.