37.Проведення буржуазних реформ в Японії в кінці 60-70-х років хіх століття.

Незавершена буржуазна революція 1867-68 р. відкрила нову капіталістичну еру в історії Японії. Проведення протягом декількох років ряду буржуазних реформ розчистило грунт для розвитку капіталізму.

У 1871 р. було видано указ про новий адміністративно-територіальний устрій: скасовувався поділ на князівства, територія Японії поділялася на префектури.

Самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію. У 1872 р. було видано декрет про створення збройних сил на основі загальної військової повинності.

З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця - ієна. Оскільки довгий час політичним центром Японії було місто Едо (столиця сегуна Токугава), сюди були переведені з Кіото імператорський двір та уряд. Місто отримало назву Токіо.

У 1872—1873 рр. проведено аграрну реформу. Скасовувалася власність князів і феодалів на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж землі. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався. Це узаконило права «нових» поміщиків і- заможних селян. У результат: реформи третя частина оброблюваної землі Е Японії була вилучена із власності селянських громад. Аграрна реформа поклала початої: розвитку капіталістичних відносин в японському селі, не ліквідувавши при цьому поміщицького землеволодіння.

. Також розгорнулось інтенсивне промислове будівництво. Наприклад, у 1868-1877 рр. було створено 489 нових промислових підприємств, відбувається процес концентрації промисловості та капіталу, створюються перші моноолістичні об'єднання - концерни.

38.Рух за свободу і народні права. Прийняття конституції в Японії.

У середині 70-80-х років в країні розгорнувся рух, відомий в історії Японії під назвою «Рух за свободу і народні права». Виникають перші політичні організації. У квітні 1874 року в м. Тоса з'явилася перша політична організація Японії «Рисс» («Товариство з визначення мети у житті») під керівництвом Ітагакі. У лютому 1875 р. у м. Осака була створена політична організація « Товариствопатріотів» під керівництвом того ж Ітагакі, що стала центром опозиційного руху. Повсюдно проходили мітинги і демонстрації, учасники яких вимагали створення представницького уряду. У березні 1880 р. був створений «Союз прихильників парламенту».

Уряд змушений був піти на деякі поступки. 12 жовтня 1881 був опублікований імператорський указ про те, що в 1890 р. буде скликаний парламент. Готуючись до парламентської діяльності, лідери опозиції створювали політичні партії: у жовтні 1881 Ітагакі створив Ліберальну партію, а в 1882 р. Окума, інший лідер опозиції, - Партію реформ.

В1889 р. уряд під тиском опозиції опублікувало від імені імператора Конституцію, яка була складена за німецьким зразком. Японія проголошувалася монархією на чолі з імператором, чия «особа священна і недоторканна».

Законодавча влада належала імператору разом і парламенту. Парламент складався з двох палат: Палати перів і Палати представників. Членами Палати перів призначалися принци крові, представники титулованої аристократії, найбільші капіталісти і поміщики, а також особи, що мають «особливі заслуги перед монархією». Палата представників обиралася, але вона могла бути розпущена імператорам.

За виборчим законом 1889 виборче право за допомогою різного роду виборчих цензів (вікового, майнового та інших) було надано незначного меншості населення (1 - 2%), головним чином поміщикам, великої та частини середньої буржуазії. Депутати обиралися на 4 роки. Кабінет міністрів у цілому і кожен міністр окремо були відповідальні лише перед імператором. Велику роль у визначенні політики грав Таємна рада - дорадчий орган при імператорі, призначуваний останнім, у складі президента, віце-президента і 25 членів.

Таким чином, Конституція 1889 р. узаконила самодержавний, монархічний лад. Японія стала конституційною монархією.