35. Селянське повстання в кореї 1893-1894 рр. Поневолення країни Японією.

Воно розпочалося під керівництвом релігійної секти Тонхак. Рух Тонхак виникло в 50-х роках XIX ст. на противагу християнству, яке поширювали католицькі місіонери. Тонхак заперечували загробне життя, закликали до кращого життя на землі, проповедовалі ідеї рівності. Ці сторони їх вчення находили широкий відгук у народних масах.

У початку 1893 р. на півдні країни селянство і міська біднота стихійно виступили проти поміщиків і королівських чиновників. Почали формуватися збройні загони. Навесні повстання перекинулося на центральні і північні провінції.

У міру розгортання руху стала виявлятися також його антиколонізаторська спрямованість. Проти Тонхак були направлені частини регулярної армії, подекуди були зміщені найбільш ненависні народові чиновники. Положення повстанців, виснажених голодом, походами та хворобами, було важким, і Керівникам секти вдалося умовити їх розійтися по домівках.

Але в січня 1894 почався новий підйом повстання. Сформувалась повстанська армія, керована Чон Бон Чжу-йом. Командування селянської армії звернулося до народу із закликом вигнати з країни іноземців, повалити гніт поміщиків і чиновників, передати селянам землю, звільнити рабів. Знову піднялися селяни різних районів країни. Війська повстанців успішно діяли в південній частині Кореї. Народ створював свої органи місцевого самоврядування. Багато солдатів урядових військ співчували повстанцям.

Корейський уряд же звернувся за військовою допомогою до китайського богдихану. На початку червня в Кореї стали висаджуватися китайські війська. Японія визнала це достатнім приводом для введення в Корею своїх військ.

У серпні 1894 почалася японо-китайська війна. Незадовго до цього японські колонізатори, спираючись на присутність своїх військ, інспірували в Сеулі палацовий переворот і домоглися створення залежного від них уряду.

Тепер на перший план у народному русі висунулася боротьба проти японських загарбниківНа початку жовтня відбулася велика битва між повстанцамі та об'єднаними силами японських і управлінських військ. До кінця листопада головні сили повстанської армії зазнали поразки. Чон Бон Чжун потрапив у полон і був страчений. Але в деяких районах продовжували ще діяти партизанські загони «Ийбен».

Стихійне селянське повстання не могло здолати об'єднаних сил іноземних колонізаторів і корейських помещиків. Поразці повстання сприяли обмеженість його вождів, непослідовність, а часта зрада керівників секти.

Розгром народного повстання 1893-1894 рр.. зумовив перетворення Кореї в напівколонію, а поразка Китаю в війні з Японією означало, що Китай відмовився від своїх позицій в Кореї і вибув з числа претендентів на експлуатацію цієї країни.

36. Другий етап Іранської революції. Причини поразки та історичне значення революції.

З 1907 почався другий етап революції. Серед її учасників визначилися два напрямки - ліберальний і демократичний. Активізувалися і стали висувати свої вимоги селяни, робітники, міська дрібна буржуазія. Посилилася антиімперіалістична боротьба (бойкот іноземних товарів та ін.) У північних, а потім центральних і південних районах ширилося селянський рух. Були створені перші робітничі організації.Зростання суспільно-політичної активності народних мас проявлявся у створенні буржуазно-революційних організацій - енджоменов; активізації діяльності нелегальних революційно-демократичних організацій муджахидів (перші суспільства муджахидів виникли в 1905); в організації добровольчих збройних загонів федаїв, в бурхливому розвитку преси. Під натиском народного руху першого меджліс прийняв закони про скасування феодальних тіулей, скорочення пенсій феодальної аристократії, були прийняті доповнення до Основного закону, які виголошували буржуазні свободи в Ірані, створення світських судів .

Загострення імперіалістичних протиріч Великобританії і Росії з Німеччиною істрах перед подальшим поглибленням революції в Ірані привели до підписання (у серпні) англо-російської угоди 1907 р., відповідно до якого Іран був розділений на російську, англійську та нейтральну зони, після чого Великобританія і Росія посилили боротьбу проти революційного руху в Ірані. 23 червня 1908 Мохаммед-Алі-Шах силами перської козачої бригади здійснив у Тегерані контрреволюційний переворот, розігнав меджліс і енджомени.

Іранська революція 1905-11 рр.., Носила характер антифеодальної і антиімперіалістичної буржуазної революції. Була викликана зростанням протиріч між реакційною правлячої феодальної клікою, очолюваній династією Каджарів, а також підтримували її імперіалістами, з одного боку, і зароджувалася іранської національною буржуазією, селянами, ремісниками і робітниками. Придушення революції сприяло подальшому закабаленню Ірану Великобританією і царською Росією. В той же час І. р. завдав удару по феодальних буд в Ірані і зробив великий вплив на сусідні країни.