63. Таджики та узбеки.

Таджики - іранський народ, що говорить на різних діалектах персо-таджицького континууму і населяє регіони на схід і північний схід від сучасної держави Іран, розташовані в сучасному Афганістані, Таджикистані, Узбекистані та Пакистані. Традиційні землі таджиків охоплюють Ферганську долину, Чач, долину р.. Зеравшан, басейн верхів'я Амудар'ї (Пянджа), Мургаба і Кабула, а також басейни Гильменду і Аргандаб. В Афганістані до таджиків також зазвичай відносять персомовні населення басейнів Геріруд і озера Хамун. Для Афганістану характерні також інші варіанти назви цієї групи населення: фарсівани (персомовні), дехкане (осілі землероби, тобто ті, хто не веде кочовий спосіб життя). У Таджикистані (і інших країнах Середньої Азії) і Афганістані (разом з Пакистаном) прийнято дві різні форми літературної мови таджиків: таджицька мова та дарі відповідно. Загальна чисельність таджиків за різними оцінками складає від 14 до 22 млн чол.

Походження терміну. Етногенез таджиків [ред]

Згідно найбільш обгрунтованою версією, етнонім تاجيک tāǰīk пов'язаний походженням зі среднеперсідского tāzīg «араб» (ранн. tāčīk від назви найближчого до Ірану стародавнього арабського племені Ṭā ʾ ī), сучас. перс. تازی [tɒ ː zi] або відповідним согдийским словом (* tāžīk), як на сході іранського світу називали вторглися під прапором джихаду в VIII столітті арабські армії [19]. У мусульманському завоюванні Середньої Азії поруч із власне арабами масово брали участь і персомовні новонавернені мусульмани з Фарсу, Загросу ​​і Хорасана [20]. Перська, споріднений поширеним тут согдійською і бактрийских, виявився не тільки мовою панівного шару расселявшихся персомовних завойовників, але й мовою ісламської проповіді і став витісняти місцеві мови, поклавши початок персоязичной мусульманської спільності сучасних таджиків [21].

Контактували з мусульманським світом тюрки засвоїли іранське назва цієї спільності («араби», тобто мусульмани) у вигляді täžik і використовували його для позначення землеробського іраномовного населення, зверненого в іслам [19]. У словнику Махмуда Кашгар (XIв.) слово тежік трактується вже як «перс» (الفارسي al-fārisī) [22]. У такому значенні воно увійшло в тибетський і китайську мову (кит. упр. 大 食, піньінь: Dàshí [23]). Захопили Середню Азію тюрки караханіди (840-1212) широко використовували слово «тежік» для позначення підвладного осілого іранського населення, протипоставленого тюркам як носіям кочових традицій. Примітно, що аналогічне вживання склалося на іншому кінці іранського світу, де той же за походженням слово «tačik» стало позначати всіх мусульман у вірменській мові.

Додаток етноніма «таджик» до осілого персомовні населення в Середні століття було відомо також на заході, на території сучасного Ірану, але до Нового часу воно в цілому було забуто, у ряді областей півночі країни не витримавши конкуренції з синонімічним тюркським терміном «тат», поширеній перш за все у огузских народів. Проте до цих пір осіле населення Фарсу зветься «таджиками» у вустах не лише кашкайци, а й луров.

До епохи Тімурідов в перській мові широко вживався варіант tāžīk [ta ː ʒi ː k]. Зміна в tāǰīk зобов'язане, по всій видимості, впливу чагатайского мови, предка сучасної узбецького, де перському ž регулярно відповідає ǰ [19].

Релігія [ред]

Традиційно, починаючи з часів арабського завоювання, основною релігією таджицького населення Середньої Азії є іслам суннітського толку. Зі сходу Великого Ірану відбуваються такі видатні сунітські діячі як аль-Бухарі і Абу Ханіфа. Важливу роль здавна відігравали суфійські тарікати (ордени), найбільш відомим з яких є Накшбанді, заснований в XIV столітті в Бухарі. В даний час більшість таджиків є сунітами ханафитского мазхаба. Нечисленні шиїтські громади Середньої Азії (нащадки населення Ірану, викраденого Бухарського емірами) традиційно називаються «іранцями» (тадж. еронӣ, см. самаркандські іранці)

Особливі групи становлять фарсівани заходу Афганістану - переважно шиїти і таджики Паміру, слідом за Памірського народами сповідують ісмаїлізм.

У традиційних віруваннях таджиків широко виявляється і спадщина древньоіранських вірувань і насамперед зороастризму. Особливу роль у міфології таджиків грає Бобо-Дехкон (тадж. Бобо-Деҳқон) «Дід-Землероб» - культурний герой і прабатько таджицького народу, який навчив їх орати землю і сіяти хліб [35].