- •54. Функціональна школа в етнології.
- •55. Народи Центральної Африки.
- •55. Латиші Прибалтики.
- •Історія [ред.]
- •Культура [ред.]
- •Житло [ред.]
- •Одяг [ред.]
- •57. Весільна обрядовість болгар.
- •58. Народи Сибіру Росії.
- •59. Романська група народів Зарубіжної Європи.
- •1. Мовна спільність
- •2. Романські народи Стародавньої Романії
- •Народи Нової Романії
- •60. Перші поселенці Нової Гвінеї.
- •Рання історія [ред.]
- •Відкриття європейцями [ред.]
- •Епоха колоніалізму [ред.]
- •Друга Світова війна [ред.]
- •61. Методика та методологія етнології.
- •62. Монкмерська група народів.
- •63. Таджики та узбеки.
- •Назва [ред.] Узбеки.
- •Походження [ред.]
- •Історія [ред.]
- •Мови [ред.]
- •64. Духовна культура народів Меланезії.
- •65. Германська група народів.
- •Індоєвропейці. 4-2 тис. До н. Е..
- •Германці і кельти
- •3. Класифікація германських племен
- •66. Індійські мовні групи Центральної Америки.
- •67. Етногенез та матеріальна культура населення Фіджі та Океанії.
- •Культура [ред.]
- •68. Народи Кавказу та їх кількісна характеристика.
- •69. Народи Південної Азії: етногенез та етнічна історія.
- •70. Матеріальна та духовна культура Північного та Далекого Сходу Росії.
- •71. Теорія а. Хрдлічки про заселення Америки.
- •72. Етногенез та матеріальна культура населення Японських островів.
- •73. Теорія про біологічну неповноцінність людських рас.
- •74. Основні методи етнографічних досліджень. (24 питання)
- •75. Народи Західної Азії: етнічна та демографічна характеристика.
- •76. Койсанські народи Африки (бушмени, готтентоти)
- •77. Обряд красноіме (святкування дня роду).
- •78. Антропологічна класифікація народів світу.
- •79. Європейське населення Америки.
- •81. Мовна класифікація народів світу.
- •82. Індійське населення Північної Америки.
- •83. Причини, час, місце виникнення людських рас.
- •84. Етнічна та матеріальна культура індійців.
- •85. Семітські мовні групи Африки.
- •86. Школа культурних кіл.
- •87. Заняття та матеріальна культура населення арктичних народів Америки.
- •88. Народи Південно –Східної Африки.
- •89. Народи Поволжжя та Приуралля.
- •90. Одяг селян Північної Африки.
- •91. Суспільний лад та духовна культура народів Центральної Азії.
- •92. Іспанська та португальська мови в Латинській Америці.
- •Латинська Америка[ред.]
- •93. Духовна культура населення Полінезії. Історія [ред.]
- •Населення [ред.]
- •94. Монголи: етногенез і матеріальна культура.
- •Історія [ред.]
- •Звичаї монголів [ред.]
- •95. Корроборі (колективні танці)
- •96. Народи західної Африки.
- •97. Народи південно-східної Азії.
- •98. Етногенез, матеріальна культура і духовна культура тасманійців.
- •99. «Понятійний апарат»: етнологія, етнографія.
- •100. Народи Алтайської мовної групи.
- •Внутрішня класифікація [ред.]
- •Прабатьківщина [ред.]
- •101. Індійські мовні групи Південної Америки.
- •102. Слов’янська група народів Західної Європи.
- •Етимологія [ред.]
Прабатьківщина [ред.]
Назва «алтайські» вказує на передбачувану прабатьківщину сім'ї (Алтай), яка, втім, за останніми даними знаходилася південніше, на території нинішнього Північного Китаю.
101. Індійські мовні групи Південної Америки.
102. Слов’янська група народів Західної Європи.
Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани),південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.
Етимологія [ред.]
Термін «слов'яни» загальноприйнятої етимології не має[1]. Існують кілька версій походження етноніму «слов'яни»:
Назва має топонімічне походження; можливо, це назва одного слов'янського племені, що згодом поширилась на всі народи (нижче наведено конкретні племінні етноніми на слов-). Конкретний топонім надійно ототожнити не вдається, ймовірно, це назва ріки; порівн.Славутич (Дніпро); назви рік Слуя, сюди ж польські назви рік Sɫawa, Sɫawica, сербське Славница. Ці гідроніми походять до індоєвропейського кореня зі значенням «обмивати», «очищати»[1][2]. Вказувалось на литовське село Šlavė́nai на річці Šlavė̃ як на точну етимологічну паралель назви «словѣне», що утворилась при цьому від гідроніма[3].
Часто етимологію самоназви зв'язують зі словом «слово». У такий спосіб «слов'яни» — люди, що говорять «словами» (тобто по-нашому). Порівняно із цим назва неслов'янського (тобто іншомовних племен) — нѣмьци «німі». Аналогічного походження самоназва албанців — shqiptarët («ті, що зрозуміло говорять»). Ця етимологія відкидалась багатьма авторами через те, що етноніми на «-ѣне», «-яні» пов'язані практично завжди з топонімами, а не з абстрактними поняттями[2]. Зі славістів XX століття її обстоював Р. О. Якобсон[3].
Етимологія самоназви походить до індоєвропейського кореня *kleu-, основне значення якого «чути» і часто трапляється в різних уживаннях у значенні «слава» й «популярність». У такий спосіб слов'яни — це «знамениті люди», тобто люди, про яких чутно, про яких говорить поголоска, про яких йде слава[4]. Ця точка зору, популярна в XIX столітті, нині фактично не має прихильників; спільнослов'янською є саме огласовка з -о-, у той час як огласовка з -а- є результатом вторинного зближення зі словом слава з XVI–XVII в.[2]; крім того, вірно й попереднє заперечення щодо сполучуваності суфікса.
Назва пов'язана зі slaṷos — народ, порівн. грецьке λᾱός; прихильниками цієї точки зору були Й. Ю. Міккола[2] та С. Б. Бернштейн[3].
Писемні пам'ятки з VI століття стійко говорять про словен (словѣне) і про словенську (словѣньской) землі, вагомих ратних досягненнях слов'ян, особливо на землях Візантії, де слов'яни, ймовірно, і одержують грецький варіант своєї назви — sklabos (читається як sklävs), що його пізніше запозичують інші європейські мови в різних трансформаціях. Слов'янські люди своєю хоробрістю, відданістю і працьовитістю заслужили собі добру славу в античному, а потім і ранньосередньовічному світі Середземномор'я, їх цінували як добрих і невимогливих службовців і робітників (в тодішній термінології — слуг і рабів, слів, які в сучасних слов'янських мовах набули презирливого відтінку), а у випадку крайньої потреби — чудових воїнів, що знайшло своє відображення в більшості європейських мов, зокрема у грецькій (середньогрецьке σκλάβος — раб, звідси пізнолат. sclavus, німецьке Sklave, арабське сакаліба, зворотна калька з латини — склавіни тощо)[5][6][7]. Тому слов'янські бранці в раннє Середньовіччя нерідко ставали об'єктом візантійської, германської й арабської работоргівлі; з давньоруських джерел відомо, що слуги («челядь») були одним з основних джерел доходу тодішніх князів і їх загонів, які утримували владу в слов'янських землях. В арабській мові для позначення слов'ян довгий час був поширений термін сакаліба. Так зокрема, в процесі створення Кордовського халіфату, емір Абдаррахман III створив гвардію з рабів європейського походження, основу якої склали слов'яни (сакаліба).
Цей етнонім як племінний закріпився в ході етногенезу словаків (трохи із іншим суфіксом), словенців, словінців. Етнонім «словєнє» як основний, крім цих народів, носили також ільменські словєнє — жителі Новгородської землі.