100. Народи Алтайської мовної групи.

Алтайські мови — макросім'я мов, яка включає мікроалтайську сім'ю: тюркські мови, монгольські, тунгусо-маньчжурські близько 66 живих мов, макроалтайську сім'ю, крім вище перерахованих також: корейську та японську мови (належність японської до алтайської мовної сім'ї є дискусійною) близько 74. Мікроалтайська сім'я має близько 348 мільйонів мовців, макроалтайська сім'я близько 558 мільйонів.

Поширена в Азії та Східній Європі на великій території від Балкан до Магаданської області і від Таймиру до Фарсу (Іран) і островів Рюкю(Японія). Генетична спорідненість складових гілок не є загальновизнаною: деякі вчені вважають її придбаною у результаті інтенсивних мовних контактів на рівні прамови.

Алтайські мови — макросім'я мов, яка включає мікроалтайську сім'ю: тюркські мови, монгольські, тунгусо-маньчжурські близько 66 живих мов, макроалтайську сім'ю, крім вище перерахованих також: корейську та японську мови (належність японської до алтайської мовної сім'ї є дискусійною) близько 74. Мікроалтайська сім'я має близько 348 мільйонів мовців, макроалтайська сім'я близько 558 мільйонів.

Поширена в Азії та Східній Європі на великій території від Балкан до Магаданської області і від Таймиру до Фарсу (Іран) і островів Рюкю(Японія). Генетична спорідненість складових гілок не є загальновизнаною: деякі вчені вважають її придбаною у результаті інтенсивних мовних контактів на рівні прамови.

Внутрішня класифікація [ред.]

За найпоширенішою думкою алтайська сім'я включає тюркські мови, монгольські мови, тунгусо-маньчжурські мови, у максимальному варіанті також корейську мову та японсько-рюкюські мови (спорідненість з двома останніми групами гіпотетична).

За даними глотохронології, розпад алтайської прамови датується приблизно 5 тис. до Р. Х. (17 збігів у 100-мовному списку Сводеша). Традиційно вважалося, що розпад стався на японо-корейську та тюрксько-монгольсько-тунгусо-маньчжурську (західноалтайську або материкову) підсім'ї. Але докладніший лексикостастичний аналіз і порівняльний розподіл біля 2000 лексичних ізоглос (підсумовані в Алтайському етимологічному словнику [2003]) говорять на користь того, що алтайська сім'я ділиться скоріше на 3 підсім'ї:

• західну (тюрко-монгольську), що розпалася у серередині 4-го тис. до Р. Х. на на тюркську і монгольську гілки (25 збігів у 100-словному списку);

• центральну, що включає тунгусо-маньчжурську гілку;

• східну (японо-корейську), що розпалася, у середині 3 тисячоліття до Р. Х. на корейську і японо-рюкюські гілки (33 збіги в 100-словному списку). Історичні дані свідчать, що до III тисячоліття до Р. Х. японо-корейці та тунгусо-маньчжури становили єдність, розколоту створенням Глазковської культури і королівства Кочосон. Розкол японо-корейців відбувся лише в IV столітті до Р. Х. , коли частина з них переселилася до Японії і, асимілювавши місцевих айнів, створила протояпонську культуру Яйой

Але подальший розпад створених гілок відбувається набагато пізніше, що є однією з причин того, що деякі вчені не визнають за алтайською сім'єю генетичного статусу.

• Тюркська гілка — 72% між окремими складовими (приблизний час розпаду — початок ери від Р. Х..);

• Монгольська гілка — 90% (X століття);

• Тунгусо-маньчжурська гілка — 65% (IV століття до Р. Х.);

• Японсько-рюкюська гілка — 74% (II століття до Р. Х.);

• Корейська гілка — 91% (XI століття).

Західні лінгвісти нерідко об'єднують корейську і японо-рюкюські гілки в одну пуйоську гілку, в яку включають також ряд мертвих мов: древньояпонську, стародавні мови Корейського півострова (когурьоська, Сілла, Пекче, Пує тощо)^[1][2][3]