98. Етногенез, матеріальна культура і духовна культура тасманійців.

Тасманія - великий острів, що являє собою по суті уламок Австралії,

який відокремлений від неї протокою завширшки 224 км.

   Тасманія була відкрита в 1642 році відомим голландським мореплавцем

Абелем Тасманом. Командуючи двома кораблями, що вийшли з Батавії

(Джакарта), Тасман обігнув австралійський материк і побачив землю.

Високі гори підносились на ній, а на горах ріс глухий, темний ліс.

Пейзаж був невимовно дикий, але захоплюючий. Деякий час кораблі йшли

уздовж берега і, нарешті, натрапили на зручну, спокійну бухту. Людей не

було видно, тільки на одному деревному стовбурі були зроблені засічки

кремневою сокирою, очевидно для того, щоб залазити на дерево; засічки

були на сажень одна від одної. Які ж велетенські люди могли лазити по

таких сходинках! Налякана цим відкриттям, команда Тасмана ще більше

перелякалася, коли побачила на піску відбиток кігтів, який їм здався

слідом якоїсь велетенської тварини.

Голландський мореплавець Абель Тасман

   Тасман вважав відкриту ним землю південним кінцем Австралії і назвав

її іменем свого найближчого начальника, губернатора Яви, Землею

Ван-Дімена. Нині ця назва як не відповідна всіма залишена, і славне імя

Абеля Тасмана навіки присвоєно відкритій ним землі. А що ця земля не

становить частини Австралійського материка, про це дізналися через 156

років після її відкриття, коли англійці вже утвердились в Австралії.

Георг Басс, лікар із Сіднею, і моряк Фліндерс довели, що широка протока

відокремлює Тасманію від континенту, і протоку цю названо пізніше

Бассовою, хоча б справедливо було б її назвати протокою Басса і

Фліндерса.

   Тасманія – один з великих островів Землі. За розмірами вона трохи

більша острова Цейлон (Тасманія має площу 68 000 км2, Цейлон – 65 600

км2). Береги острова в цілому досить прості, але скелясті, стрімкі і

глибоко „вгризені” морем, яке утворює в них довгі затоки, дуже схожі на

відомі фіорди Норвегії. Два ряди острівців становлять ніби два ланцюги,

які приковують Тасманію до Австралії.

99. «Понятійний апарат»: етнологія, етнографія.

У науковій обіг термін «етнологія» був введений ще 1784 p. А. Шаванном, проте справжнє поширення він набув лише у першій половині XIX ст. завдяки роботам В. Едвардса і Жан-Жака Ампера.

У різних наукових школах та у різні періоди етнологія мала неоднозначний статус: і як наука про народи на відміну від антропології — науки про людину, і як частина соціальної антропології, і як дисципліна описова і, навпаки, теоретична галузь знання. Згідно з найбільш усталеною концепцією (К. Леві-Строса) етнологія є проміжним етапом у процесі наукового пізнання людини взагалі. Етнологія — це перший крок до синтезу знань та філософсько-соціологічного осмислення емпіричних даних.

Етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв'язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису.

Етнографія (від грецького етнос — плем'я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.

Етнографія — це історія народу, яка включає в себе історію його житла, одягу, харчування, його родинного укладу, форм побуту у широкому сенсі цього слова. Це історія його світогляду, народних знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв. Останнім часом більшість учених відносять етнографію не до історичної, а до суспільствознавчої науки.

Інакше кажучи, етнографія вивчає соціальні відносини, опосередковані матеріальними предметами. Наприклад, функції одягу на перших етапах — захисні (від холоду, інших несприятливих впливів природи); у жаркому поясі інша функція, також первинна — прикрашати тіло. Але вже з давніх-давен з'являються й інші вторинні функції одягу: статево-роздільна і соціально-роздільна, остання включає в себе обрядову культову роль одягу. Таким чином, одяг виступає як соціальний знак, мітка, що позначає місце людини в суспільній системі. Він об'єднує людей однакового соціального (в тому числі й етнічного) статусу, разом з тим — є інтегруючим фактором усередині даної групи, водночас протиставляючи її іншим.

До певного рівня аналогом терміну етнографія є поняття соціальна антропологія (у Великобританії), культурна антропологія (у США) і етнологія (у ряді західноєвропейських країн). Вона тісно зв'язана з власне історією, археологією, мовознавством, фольклористикою. З конкретною соціологією її ріднить вивчення взаємодії соціально-класових і етнокультурних явищ (етносоціологія), з лінгвістикою — дослідження генеалогічного споріднення народів, взаємодія мовних та етнічних процесів (етнолінгвістика). З соціальною психологією етнографія має спільний розділ — етнопсихологію. У дослідженні численності народів світу, міграційних процесів вона стикається з демографією (етнічна демографія).

Етнографічна наука інших країн мала іншу природу і дещо відмінні назви. Наприклад, російська етнографія формувалась на базі географії і була викликана до життя потребою в описанні народів тих земель, що підкорювала Росія. Дещо подібне було характерне для німецької етнографії, що складалась з двох частин: Voelkerkunde — наука, що вивчає чужі народи, і Volkskunde — наука, що вивчає власний народ. Такий самий поділ мала етнографія і скандинавських країн; у Франції зародження етнографії пов'язувалося з класифікацією мов і лише на початку XX ст. — з осмисленням расової проблематики та вивченням людства; в англомовних країнах аналогом етнографії виступає соціальна (в Англії) або культурна (в США) антропологія, котра має дещо інший, аніж етнографія, дослідницький об'єкт — людину, а не народ. Терміном "етнографія" у більшості західних країн визначають описову дисципліну (музеєзнавство) на відміну від теоретичної — "етнології".

До міждисциплінарних галузей знань відносяться етноархеологія, аграрна етнографія, етнопедагогіка, етнографічне музеєзнавство, етнічна антропологія та ін. Етнографія якнайтісніше зв'язана з економікою (економічний базис визначає культуру) і політикою.

Серед етнографічних проблем найважливіші:

• вивчення етнічного складу окремих країн і всього світу;

• етногенез і етнічна історія народів;

• реконструкція древніх форм суспільного життя і культури з пережитків цих форм, які збереглися в сучасних відсталих у соціально-економічному розвитку народів;

• вивчення сучасних станів етнічних традицій, оцінка їх позитивної чи негативної ролі в житті людей;

• вивчення різних аспектів сучасної перебудови побуту і культури;

• вивчення сучасних етнічних процесів, тобто змін у ході історичного розвитку окремих етнічних ознак і народів у цілому.

На відміну від зарубіжної вітчизняна етнографія особливу увагу приділяє не тільки традиційним, а й сучасним проблемам: етносоціальному розвитку народів, сучасним етнічним процесам, питанням використання національних традицій. На цих позиціях ґрунтується і досить поширений в етнографії порівняльно-історичний метод, згідно з яким культура і побут народів вивчаються з позицій історизму.

Для етнографії, що розглядає особливості розвитку культури і побуту народів в їх історичному розвитку, особливо важливі також письмові свідчення минулого, хроніки, живописні матеріали, карти. Цінним джерелом лишаються археологічні комплекси, музейні зібрання, фольклор, предмети культу, народного мистецтва.

Етнографа об'єкти культури і побуту цікавлять не самі собою, а в їх відношенні до людей. Адже етнографія — наука про людину, а не про речі.

Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу – це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам'ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.