93. Духовна культура населення Полінезії. Історія [ред.]

Острови Полінезії стали відомі європейцям з кінця 16 століття, коли іспанський мореплавець Альваро де Менданья де Нейра вперше в 1568 відкрив Острови Соломона, а потім в 1595відкрив острови Санта-крус і Маркізькі. У відкритті островів Полінезії аж до 19 століття брали участь португальські, голландські, французькі, англійські і російські мореплавці (див. також Океанія).

Населення [ред.]

Населення Полінезії складається з 2 основних груп: полінезійців і іммігрантів та їх нащадків з Європи, Америки і Азії. Перші, що представлені різними полінезійськими народами, різко переважають на островах Тонга, Самоа, Уолліс, Хорн, Елліс, Токелау, Лайн, Кука (разом з островом Ніуе), Суспільства, Тубуаї, Туамоту, Гамб'є, Маркізьких, острови Пасхи. У Новій Зеландії більшість населення складають англо-новозеландці (нащадки вихідців з Великобританії та Ірландії), на гаваях — американці США і японці; живуть також філіппінці, китайці і ін. Група китайців є і на острові Таїті. На деяких островах Лайн живуть мікронезійці — вихідці з островів Гілберта.

Полінезія [ред.]

Полінезія — група споріднених народів, корінне населення Полінезії і деяких невеликих островів східної Меланезії. До них відносяться тонганці (острови Тонга), самоанці (островиСамоа), увеанці (острови Уолліс), футунанці (острови Хорн), еллісці (острови Елліс), токелауанці (острови Токелау), ніуеанці (острів Ніуе), пукапуканці, раротонганці, мангайці,тонгареванці, маніхики-ракаханганці і ін. (острови Кука) Таїті (острови Суспільства) убуайці (острови Тубуаї) туамотуанці напуканці реао-пукаруханці (острови Туамоту) мангареванці(острови Гамбье) хіванці (Маркізькі острови) рапануйці (острів Пасхи) гаваї (Гавайські острови) маорі (Нова Зеландія).

Загальна чисельність — близько 750 тис. чол. (1970, оцінка).

Мови Полінезії входять в малайсько-полінезійську родину мов. Пануюча релігія — християнство — поєднується у Полінезії із стародавніми місцевими віруваннями. Антропологічний тип Полінезії склався в результаті змішення стародавніх південних монголоїдів і негро-австралоїдів. Т. Хейєрдал відстоював теорію американського походження Полінезії, але більшість дослідників вважають, що їх предками були групи мореплавців, які з Південно-східної Азії проникли через Меланезію і Мікронезію на західні рубежі Полінезії. Тут в умовах порівняльної ізоляції завершилося формування антропологічного типу і основних особливостей загальнополінезійської культури.

Незважаючи на обмеженість природних ресурсів островів, зокрема відсутність металів, Полінезія зуміла створити відносно високу культуру.

Основними заняттями були тропічне землеробство, місцями із застосуванням добрив і штучного зрошування, і рибальство. Розводили свиней, собак, курей. Займалися різними ремеслами, які вже відокремилися від землеробства. На початок європейської колонізації (кінець 18 ст.) Полінезія знаходилася на різних стадіях розкладання первіснообщинного устрою, а на Гавайських островах, Таїті і Тонга складалися перші держави. Господарювання колонізаторів призвело до значного зменшення чисельності Полінезії, втрати ними кращих земель, руйнуванню багатьох сторін їх самобутньої культури. На багатьох островах капіталістичні відносини стали визначальними, хоча збереглися пережитки первіснообщинного устрою. Сучасна Полінезія веде напівнатуральне сільське господарство.