55. Латиші Прибалтики.

Латиші — народ балтійської групи, що становить 59% населення Латвії. Основна мова — латиська балтійської групи індоєвропейської родини. З XIII століття латиші перебували під німецьким пануванням, потім під шведським, з 1795 — російським, в 1990 здобули незалежність.

Історія [ред.]

Предками латишів були балтські племена, що оселилися на території Латвії в 3-2-м тисячоріччі до нашої ери. На початку 1-го тисячоріччя нашої ери сформувалися близькі в культурних відносинах етнічні утворення:

• на узбережжі Балтійського моря — курши;

• північніше від річки Даугава — латгали;

• у басейні річки Лієлупе — земгали;

• у Південно-Східній Латвії — сели.

В 10-12 століттях на землях латгалів виникають перші державні утворення — князівства Талава, Ерсика й Кокнесе. З кінця 12 століття почалася німецька колонізація Латвії, що завершилася включенням її в землі Ливонського ордена й інших німецьких князівств.

На території Латвії поширилося католицтво, з 1-ї половини 16 століття — протестантизм. В 1561 більша частина Латвії стала залежної відВеликого князівства Литовського, пізніше — Речі Посполитої. В 1629 році західна частина відійшла до Швеції.

В 18 столітті в результаті Північної війни й розділів Польщі 1772 й 1795 Латвія включена до складу Російської імперії.

У середині 19 століття на основі середньолатиського діалекту сформувалася літературна мова. В 1920 році Латвія здобула незалежність, але в 1940 завойована СРСР. 1990 року ВР Латвії ухвалила Декларацію про її незалежність.

Культура [ред.]

Традиційні заняття — землеробство (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, коноплі, бобові, картопля, у Латгалії — льон) і тваринництво (велика рогата молочна худоба, вівці, свині, коні), на узбережжі — рибальство. Традиційні ремесла — обробка дерева, шкіри, металу, янтарю, ткацтво. У латишів різних областей — Латгалії, Курземе, Відземе, Земгалії й ін. зберігаються особливості в культурі.

Житло [ред.]

Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (циемс, саджа). Розташування будівель садиби (жилий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.

Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з дикого каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — і чотирьохскатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися по обох сторони сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до росіянці й білоруській курній хаті, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). В 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, місцезнаходження яких в основному збігалося з колишніми волосними центрами.

Одяг [ред.]

Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві розходження в покрої, розцвіченні й прикрасі одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчин — червоний вінок, що розшитий бісером, замужніх — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчин позаду, у заміжніх — під підборіддям; дівчини також носили металеві вінки, заміжні жінки — тюлеві чіпці. Курземський костюм (зберігався довше інших, аж до середини 20 століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчин — червоний вишитий бісером вінок, заміжніх — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.

Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білих, сірих або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелюх — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися в коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити із уживання.