Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
друга частина питаннь 53-104.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
254.38 Кб
Скачать

89. Народи Поволжжя та Приуралля.

У результаті ліквідації Казанського ханства для народів Поволжя і Приуралля зникла небезпека поневолення кримськими ханами і Туреччиною. Крім того, вони отримали захист від нападу сусідніх кочових феодалів. У складі Російського багатонаціональної держави народи Поволжя і Південного Приуралля отримали нові, більш сприятливі умови для економічного і культурного зростання.

У другій половині XVI в. з'явилися нові міста у Поволжі та Приуралля. У 1557 р. були побудовані Чебоксари, потім Лаішев, Тетюши, Самара, Уфа. Ці міста були не тільки опорними пунктами царського уряду на території Поволжя і Приуралля, а й осередком торгово-ремісничої життя краю. Найбільшими торгово-промисловими містами Середнього Поволжя зробилися Казань і Свияжск. У сільському господарстві розширювалося застосування трипілля. Поступово впроваджувалося землеробство і в Башкирії, де його раніше не знали. Освоєння земель в Поволжі російським селянством також сприяло розвитку продуктивних сил краю.

Поряд з цим приєднання Поволжя і Приуралля до Росії супроводжувалося здійснювалася царатом політикою національно-колоніального гноблення. Заснована в Казані єпархія проводила християнізацію місцевого населення. Православна церква отримала великі земельні угіддя в Поволжі. Наділялися землями там і російські поміщики. Місцевий трудяще населення, яке зберегло свої землі, було зобов'язане платити ясак в царську скарбницю. Виступи селян і городян Поволжя були спрямовані як проти російських поміщиків, так і проти місцевих феодалів. У спільній боротьбі російського, татарського, мордовського, удмуртського, марійського і башкирського селянства проти експлуататорів зростала і міцніла дружба російського народу з народами Поволжя.

90. Одяг селян Північної Африки.

Єгипетська історико-етнографічна область

Давній традиційний костюм фелаха складався з сорочки з відкідним коміром і широкими рукавами та широких штанів. Узимку селянин поверху одягав ще плащ (джубу) з верблюжої шерсті. Голову покривали повстяною шапкою чи полотняною шапочкою (такією) або ярмулкою (лебдою). Селяни впродовж року ходили босими чи взували шкіряні черевики без закаблуків. У містах цей традиційний одяг доповнювався жакетом, довгим смугастим каптаном, що в талії перепоясувався широким поясом, кольоровою накидкою і тюрбаном. Упродовж другої половини XX ст. загального поширення набув одяг сучасного європейського крою.

Жіночий традиційний одяг складався з широких шароварів, блузки та смугастої шовкової чи полотняної обгортки, якою пов'язували стегна. Виходячи на вулицю, жінки накидували ще квадратну шаль чи широкий халат. З кінця XIX ст. загального поширення набули довгі плаття темних кольорів, що одягались поверх домотканої сорочки. Селянки не закривали обличчя, а в містах жінки закривали обличчя вуаллю. Єгиптянки доповнюють одяг різни­ми шалями і барвистими хустками. Обов'язковою відзнакою заміжньої жінки був спеціальний браслет (хольхаль), що одягався на ногу.

Магрібська історико-етнографічна область

В арабських етносів Магрібу поширений загальноарабський чоловічий і жіночий одяг. У чоловіків він складався з широких штанів, жилетки, вишиваного каптана, що в талії перев'язувався поясом. Узимку зверху одягали сукняний чи повстяний плащ (бурнус), а голову пов'язували тюрбаном. У берберів чоловічий одяг складався з вільної полотняної сорочки без рукавів, широких штанів, бурнуса та шкіряних сандалет.

Жіночий одяг арабок Магрібу складався з широких шовкових чи атласних штанів, широкої довгої сукні, широкого приталеного болеро з рукавами та шкіряних черевиків. Лице арабки прикривали. Берберки одягали довгі сукні глухого крою, на плечі накидували покривало, у волоссі, на руках і ногах носили багато оздоб.