17

ЛЕКЦІЯ 2 (2 год.)

ХАРАКТЕРНІ РИСИ Й ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ АНТИЧНОГО СВІТУ

ПИТАННЯ 1.

АНТИЧНА ГРЕЦІЯ ТА РИМ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Античність (лат. апtiquus – стародавній) – запроваджена у на­уці спільна назва греко-римської історії і культури. Хронологічні рамки античного періоду умовні – приблизно з кінця кріто-мікенської цивілізації (ІІ тис. до н.е.) до IV ст. – доби варварської навали в Європу і падіння Західної Римської імперії (476 р.). Епоха античної культу­ри розпочинається з утворення грецьких полісів – "міст-держав" на присередземноморських землях Еллади і Малої Азії на поч. І тис. до н.е. і завершується з руйнуванням західної Римської імперії у V столітті н.е. У Греції і Римі в цю епоху інтенсивно розвивається тваринництво, землеробство, добування металів, ремісництво, торгівля. Руйнується родоплемінна патріархальна організація суспільства, зростає майнова нерівність, що призводить до боротьби за владу. Суспільне життя стає бурхливим, наповнюється соціальними кон­фліктами, війнами, заколотами.

Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну, - грецьку й римську античність. Держа­вна система, створена у Греції, була особливою. Це не єдина держава (як на Сході), що постійно розросталася у прагненні до світового панування та безмежності, а низка держав, зовсім невеликих, у тих межах, що визначала природа й колишня родова організація. Ці держави утворились навколо міст, які ставали їх економічними й культурними центрами. Громадянин такого міста-держави відчував себе по-справжньому незалежним і повновладним.

Головними галузями грецької культури стають філософія і мис­тецтво. Вони визрівають із міфології, користуються її образами, але згодом набувають іншого змістовного значення, яке вже виходить за межі міфології. Філософське мислення, на відміну від міфологіч­ного, намагається пояснити дійсність шляхом раціонального, логіч­ного судження, а не шляхом художнього образу, достовірність якого з самого початку знаходиться поза будь-якими сумнівами. Засобами філософського судження стають не наочні образи й емоції, а абстрак­тні поняття. На противагу міфології філософія чітко відрізняє факти й логічні умовиводи від бездоказових вимислів й передбачень.

В VI ст. до н. е. народжується грецька філософія, Піфагор називає себе першим філософом. Незабаром виникають і перші філософські школи. Основні течії філософської думки античності: піфагореїзм, платонізм, арістотелізм, стоїцизм, кінізм, неоплатонізм, епікуреїзм.

Перший давньогрецький філософ Фалес Мілетський, постави­вши питання про першооснову усіх речей, став шукати відповіді не в діянні богів, а в логічних узагальненнях фактів, що дало змогу йому зробити висновок, що першоосновою, з якої все виникає, є вода. В подальшому це питання отримує інше рішення у Анаксимена й Анаксимандра, у піфагорійців і елліатів, у Геракліта, Анаксагора і Демокріта, у Платона та Арістотеля. Але всі великі грецькі філософи в обґрунтуванні своїх думок використовують не міфологію, а факти й умовиводи (що не заважає їм інколи оформляти свої думки в образи міфологічної мови). Одночасно з філософією, яка вже в Ста­родавній Греції отримує незалежність від міфології, розвиваються і початкові форми наукових знань – астрономії, математики, ме­дицини. Сократ повернув грецьку філософію до вивчення людської душі. Вершиною грецької філософії були вчення Платона й Аріс­тотеля, в яких робляться спроби звести в єдину систему уявлення про світ, суспільство, людину, істину, добро й красу.

Антична культура протягом усього часу має міфологічний ха­рактер. Більш того, вона поглинає й опрацьовує на свій лад розріз­нені племінні міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійно-міфологічну систему. Вже у VIII-VII ст. до н.е. в поемах Гомера "Іліада" та "Одіссея", Гесіода – "Теогонія" і "Труди й дні" ця система набуває того вигляду, в якому вона стає основою всього античного світогля­ду. На основі міфології виникає і грецьке класичне мистецтво.

Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у соро­кові і тридцяті роки V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією роз­квіту Афін. Вища слава Афін, їх величність і краса в історії світової культури нерозривно пов’язані з іменем вождя афінської демокра­тії Периклом. Насамперед Перикл вирішив відбудувати Афінський Акрополь. В ансамбль архітектурних споруд Афінського Акрополю класичної доби входили такі архітектурні пам’ятки: Парфенон, при­свячений заступниці міста Афін – Афіні Парфенос (Афіні Діві); храм Ніки Аптерос (безкрилої); храм Ерехтейон.

Римська античність запозичує більшість ідей і традицій гре­цької культури. Історія Античного Риму охвачує період з VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е., коли паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході зростала військова міць Риму. Спершу – невеликі олігархії (влада багатих) на берегах Тибру, потім – уся територія Італії, й, нарешті, - велика держава, імперія, що поглинула всі се­редземноморські території, весь античний світ.

Падіння Карфагена в 146 р. до н.е. було переломною подією, починаючи з цього часу Рим завоював Грецію. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідними. Рим сприйняв і аси­мілював весь пантеон грецьких божеств давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта – Венерою, Apec – Марсом.

Римська культура з самого початку несла у собі зерна занепаду. Навіть коли Рим знаходився у зеніті слави, тобто в період Пізньої рес­публіки та Ранньої імперії Августа (кінець І ст. до н.е. – поч. І ст. н.е.), потім при Антонінах (II ст.), у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, аніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтриму­валася багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі по­встання рабів, починаючи зі знаменитого повстання Спартака (73-71 рр. до н.е.).

Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепроникний матері­ал – римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли і бетону, широко використо­вували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.

З проголошенням Римської імперії (І-V ст. н.е.) перед мисте­цтвом було поставлено завдання возвеличення особистості пра­вителя і прославлення його влади. Дев’ять грандіозних акведуків постачали воду в імператорський Рим. Римський письменник Юлій Фронтін впевнено заявляє, що не можна порівняти ці "величезні кам’яні споруди з безкорисними пірамідами Єгипту чи з найуславленішими, але святково пустопорожніми будівлями греків". У цих словах ключ до розуміння чи не найважливішого стимулу римського мистецтва – культу корисності і навіть пафосу.

Будуються численні монументи римських імператорів І-II сто­літь н.е., коли Рим досяг вершин своєї могутності. Владу імпера­торів підкреслюють грандіозні пам’ятники архітектури (ансамблі міст, знамениті імператорські бані – терми, амфітеатри). Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях значно вища простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські не менше визначні, аніж культові, і багато з них закріпились у світовій ар­хітектурі на віки (наприклад, базиліка зі склепінчастим перекриттям). У І і II століттях були побудовані знаменитий Колізей – амфітеатр, що вміщав одночасно п’ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев’яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.

Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взає­модії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості. У Римі отримав поширення скульптурний портрет, і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва. Римський скульптур­ний портрет бере свій початок з традицій знімати з обличчя покій­ного воскову маску, з якої робилась відливка, що точно відображала риси померлої людини. Прийоми зняття маски римляни перейняли з Греції. Але для грецького скульптора маски були лише підсобним матеріалом для створення портрету. Римські майстри, які працювали над створенням портрету в мармурі чи бронзі, точно насліду­вали відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи всі мілкі подробиці обличчя. По суті, їх завдання полягало у тому, щоб "відкрити очі" і добавити до маски потилицю. Римський портрет – це ніби сама історія Риму, переказана в обличчях, історія його небувалого під­несення і трагічної загибелі.

Питання 2. Давньогрецька культура Побут греків

Харчування. Грецькі страви були простими: каші, ячмінний хліб (у багатих родинах – пшеничний), сир, фрукти, оливи, рідше – риба і мʼясо, мед; вино обовʼязково розбавляли водою.

Замість серветок використовували хлібний мʼякуш, їжу брали руками.

Застілля мали назву сімпосіон – "бенкет"; його учасники не сиділи, а лежали за столом.

Житло. Стіни будинків складали з сирцевої цегли, укріплювали деревʼяним каркасом. Дерево вважалося дорогим матеріалом.

Будинки зводилися навколо внутрішнього двору; зазвичай у дворі знаходилися вівтар, перед яким молилися, та колодязь.

Віконця, що виходили на вулицю, були маленькі і закривалися ставнями, що охороняли від крадіїв.

На першому поверсі підлога була земляною; у заможних родинах підлогу викладали мозаїкою з кольорового каменю.

У холодну пору року житло обігрівали палаючим вугіллям у невеликих металевих жаровнях.

Освітлювали будинок невеликими світильниками з кераміки, бронзи, срібла, в яких горіла олія.

Чоловіки і жінки мали власні частини будинку: у чоловіків – андрон, у жінок – гінекей.

Одяг. Вовняну або льняну (пізніше бавовняну) тканину обмотували навколо тіла, укладаючи в красиві зборки.

Жіночий одяг: хітон (сукня з прямокутного шматка тканини, підперезана на талії), гіматій (плащ).

Чоловічий одяг: туніка (до колін; літні та заможні чоловіки носили туніку кісточок), гіматій.

Взуття: сандалії, башмаки, у вершників – напівчоботи; влітку та вдома часто ходили босоніж.

Роль жінки. Грекині не брали участі в громадському житті, не допускалися на деякі спортивні змагання і театральні вистави, не захищали себе в суді, не володіли власністю, не могли купувати речі, вартість яких перевищувала певну суму.

У заможних родинах жінка вели домашнє господарство, фінанси, пряла і ткала, доглядала дітей і хворих.

Заможна жінка виходила з дому зрідка і тільки у супроводі чоловіка або раба.

У небагатих родинах жінки допомагали чоловікам заробляти гроші і були вільнішими.

Олімпійські ігри

Найвизначніші спортивні змагання Греції, відбувалися на честь бога Зевса раз на чотири роки. На час олімпіад припинялися всі війни.

Перші ігри у 776 р. до н.е. відбулися у Елладі.

Основні види – біг, боротьба, кулачний бій, пʼятиборство, змагання на колісницях, скачки на конях.

Переможці нагороджувалися вінками з оливи; на батьківщині атлету виплачували премію і зводили статую.

1896 р. Пʼєр де Кубертен відродив ідею давніх змагань і організував перші сучасні Олімпійські ігри.

Давньогрецький театр

Зародився в VI ст. до н.е. зі свят на честь бога Діоніса – Великих Діонісій, до яких готувалися виступи хору й танці.

Театрон – місця для глядачів; облаштовувалися на схилах пагорбів.

Орхестра – майданчик округлої форми, на якому виступали музиканти, танцюристи і хор.

Скена – будинок у вигляді передньої частини храму або палацу, біля якого виступали актори.

Актори – чоловіки, які надягали великі розфарбовані маски та спеціальні сандалії на високій підошві.