
- •1. Європейська культура на світанку Середньовіччя.
- •2. Світогляд, теологія, схоластика.
- •3. Школи й Університети.
- •4. Зародження дослідницьких знань.
- •5. Героїчний епос.
- •6. Рицарська культура.
- •7. Міська культура.
- •8. Картина світу.
- •9. Архітектура та мистецтво.
- •10. Раннє Відродження та гуманізм в Італії.
- •Питання 2. Особливості мусульманської культури
- •Питання 3. Досягнення арабської науки іх – хі століття
- •Питання 4. Культура середньовічного китаю
- •Питання 5. Культура середньовічної японії
- •Питання 6. Культура китаю в XVI – XVII ст.
- •Питання 7. Культура індії в XVI – XVII ст.
- •Питання 8. Культура османської імперії
- •Матеріал до лекції 4.
- •1. Середньовічні школи та університети Поширення знань
- •2. Організація навчання в середньовічних університетах
- •3. Початок книгодрукування
Питання 7. Культура індії в XVI – XVII ст.
Основні досягнення.
Освіта і наука.
Мусульмани створювалися власні ісламські школи – медресе. Зберігалася давня індійська система освіти. У школах при храмах і вдома навчалися лише хлопчики із заможних родин. Головним центром індійської освіти було місто Бенарес к Північній Індії. Місцеві наставники – пандити – навчали учнів Ведам, математиці, астрології та іншим знанням. Навчання тривало 10-12 років.
Індійські вчені значно випередили вчених інших країн у пізнанні Всесвіту. Проте в ХVІ – ХVІІ ст. великих наукових відкритті здійснено не було. У XVI ст. в багатьох індійських містах діяли, як і раніше, астрономічні обсерваторії. Лікарі вивчали психічні захворювання і робили пластичні операції, суттєво випереджаючи європейських колег, які цього робити не вміли. Завдяки точним математичним розрахункам архітектори зводили величні храми і палаци.
Література.
Найвідомішим істориком і письменником за правління Акбара був Абу-ль-Фазл. У його праці „Акбар-наме” викладено політичну і військову історію Індії за часів Акбара.
Найвідомішим мусульманським поетом „епохи Акбара” був Файзі, брат Абу-ль-Фазла. Він писав перською мовою за мотивами індуського епосу.
Найвидатнішим поетом цієї доби, який писав на хінді, був Тулсі Дас. Він написав більше десяти книг, серед яких найвідоміша „Рамачарітаманаса”. У ній у формі вільного переказу давніх героїчних і міфологічних переказів витончена чуттєвість поєднувалася з гармонією і музикою слова.
Піднесення літератури тривало за наступників Акбара – Джахангіра та Шах-Джахана. Шах Джахангір був талановитим письменником, про що свідчать його славнозвісні „Мемуари”. При Шах-Джахані індійську історичну літературу збагатили праці Абд-уль-Хаміда Лахорі („Бадшах-наме”) та Хафі-хана („Мунтахаб-уль-лубаб”).
Архітектура.
Найвідомішими архітектурними пам’ятками „епохи Акбара” стали палаци-фортеці в Агрі та Лахорі, гробниця Хумаюна в Делі, а також будівлі в щойно заснованому місті Фатхпур-Сикрі.
Джахангір був прихильником садово-паркового мистецтва. За його правління створювалися славнозвісні монгольські сади з численними фонтанами, штучними водоймами та площами-терасами.
За правління Шах-Джахана були зведені споруди, які відрізнялися стрункістю і витонченістю. Архітектурним шедевром стала велична резиденція падишаха в Делі, яку називали „раєм на землі”.
Неперевершеним шедевром монгольського стилю стала мечеть-мавзолей Тадж-Махал, зведена за наказом Шах-Джахана на згадку про його померлу дружину. Її збудували з білого мармуру, прикрасили білими куполами і мінаретами, які віддзеркалювалися у великому басейні. Мечеть мала грандіозні розміри: могла одночасно вмістити майже 100 тис. осіб.
Живопис.
Пануючим був жанр мініатюри. Спостерігався взаємовплив давньої індійської і монгольської мініатюри. Митці використовували природні, переважно мінеральні фарби, завдяки чому їхні твори зберегли свої кольори до наших днів.
Найвідомішими художниками-мініатюристами були перський художник Ходжа Абд-ус-Самад та індійські майстри Дасванатх та Басаван.
У XVII ст. в мініатюрному живописі з’являються європейські сюжети (Мадонна з дитиною) і нові художні засоби (використання світотіні).