3. Школи й Університети.

Для організації монастирських шкіл, що навчали духівництво, церква використовувала деякі античні знання. У V ст. Марціан Капела дав опис предметів, що викладалися в античній школі ("сім вільних мистецтв"). У VI ст. Боеций і Касидор розділили "сім вільних мистецтв" на дві частини: перша – тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика, діалектика); друга – квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія, музика). Риторику розглядали як мистецтво складати проповіді, діалектику – як уміння вести бесіду, сперечатися, доводити справедливість того чи іншого положення за допомогою формальної логіки, арифметику – як знання правил рахунку, а також уміння тлумачити символічне значення чисел. Геометрія, до складу якої входила географія, надавала елементарних знань про вимір просторів і складання креслень. Астрономію використовували для того, щоб навчити користуватися календарем і визначати дати християнських релігійних свят.

Всесвіт, як і людина, вважався творінням Бога. До кінця Середньовіччя викладання здійснювалося латинською мовою, лише з XIV ст. – рідною мовою.

У школі діти й дорослі навчалися в одному класі. Дітям заборонялося голосно розмовляти, співати, гратися. У разі непослуху дітей карали. Школярі самостійно заробляли гроші, підробляючи або просячи милостиню. Учні читали церковні книги, а їхні знання перевірялися на диспутах між школярами або вчителем.

Церква майже не впливала на світогляд середньовічної людини.

Розвивається світська культура. У Європі починають зʼявлятися університети. Перший європейський університет виник в італійському містечку Болонья. Це був центр юридичних наук. Університет у Салерно вважався центром медичних знань. У 1200 р. було засновано Паризький університет, який мав чотири факультети: молодший (артистичний) і три спеціальні (медичний, юридичний, богословський).

У ХІІІ ст. зʼявилися університети в інших країнах: Оксфордський та Кембриджський в Англії, Саламанкський в Іспанії, Неаполітанський в Італії. У XIV ст. були засновані університети в Чехії (Празький), Польщі (Краківський), Німеччині (Гейдельберзький), Кельнський, Ерфуртський). У 1500 р. у Європі налічувалося вже 65 університетів.

Викладання в університеті відбувалося у формі лекцій. Професори (магістри) читали й коментували праці античних авторів та авторитетних учених. В університетах влаштовувалися публічні диспути богословського й філософського характеру, у яких брали участь професори. Викладання в середньовічних університетах здійснювалося латинською мовою.

4. Зародження дослідницьких знань.

До ХІІІ ст. середньовічна людина здобувала знання з Біблії, а також із власних спостережень. Знання, що не підкріплювалися досвідом, часто мали фантастичний характер. Наприклад, вважалося, що Земля є плоскою, а її утримують три кити; що є землі, де люди мають собачі голови, тощо.

Проте розвиток господарства зумовив необхідність надійних прикладних знань і їхнього застосування на практиці. Перші дослідні знання зʼявилися в ХІІІ ст. в математиці та механіці. Англійський учений-чернець францисканського ордену Роджер Бекон (1214-1292 рр.) був одним із перших, хто відстоював необхідність дослідного методу у вивченні природи. Дослідні знання він протиставляв фальшивим авторитетам. У своїх творах Бекон висував ідеї про літальні апарати, підйомні крани, що полегшують працю людини. Учений установив способи отримання багатьох хімічних речовин, розробив рецепт пороху. Проте його твори прокляла церква, а сам він 14 років перебував в увʼязненні.

Багато для розвитку дослідного знання зробила алхімія. Алхіміки шукали ліки від усіх хвороб (панацею) і філософський камінь, що перетворював метал на золото. Алхіміки здійснили безліч відкриттів у галузі хімії та металургії. Багато нового до географічних знань додала подорож венеціанського купця Марко Поло до Китаю та Центральної Азії (ХІІІ ст.).