Структура кінцевого мозку

У кожну півкулю нервові імпульси (сигнали) надходять з протилежної сторони тіла та простору. Права півкуля керує органами лівої частини тіла і отримує інформацію зліва. Ліва, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа. Цю інформацію вони отримують через органи чуттів. Поверхня півкуль, ніби плащем, вкрита корою, що охоплює приблизно 44 % обсягу кожної півкулі. Кора утворена сірою речовиною. Вона складається з нейронів, розташованих у вигляді шести основних шарів.

У дорослої людини налічують приблизно 12-14 млрд нейронів. З віком збільшується не кількість клітин, а лише їхня поверхня і кількість відростків, переважно дендритів. Нейрони кори зв'язані між собою численними зв'язками. Кожен нейрон має до 10 тис. зв'язків з іншими нейронами. Саме наявність величезної кількості зв'язків між нейронами визначає унікальні властивості кори головного мозку людини.

65. Оболонки головного мозку

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м'якою, павутинною і твердою.

М'яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. В цій оболонці спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболонка побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

У порожнині черепа, між оболонами головного мозку, розташовані такі простори: • надтвердооболонний простір (spatium epidurale) — лежить між внутрішньою поверхнею кісток склепіння черепа та твердою оболоною. У разі травмування поверхневих оболонних судин, особливо середньої оболонної артерії (a. meningea media), виникають епідуральні гематоми; • підтвердооболонний простір (spatium subdurale) — сформований нижньою поверхнею твердої оболони та верхньою пластинкою павутинної оболони; • підпавутинний простір — це проміжок між павутинною та м'якою оболонами, в якому міститься спинномозкова рідина. Розширення підпавутинного простору мають назву "цистерни головного мозку".

Спинномозкова рідина, ліквор – рідина, яка циркулює у порожнинах шлуночків головного мозку, спинномозкового каналу та субарахноїдальному (під павутиновою оболонкою) просторі головного і спинного мозку. В її утворенні беруть участь судинні сплетіння, залозисті клітини, епендіма та субепендімальна тканина шлуночків головного мозку, павутинна оболонка, глія тощо. Відтік здійснюється через венозні сплетіння мозку, пазухи твердої мозкової оболонки, периневральні простори черепно-мозкових і спинномозкових нервів.

Функції Спинномозкова рідина — свого роду «водяна подушка», що оберігає від механічних впливів головний та спинний мозок

• Регулює внутрічерепний тиск, забезпечує постійність внутрішнього середовища (рН, концентрації катіонів та аніонів)

• За допомогою спинномозкової рідини здійснюється видалення продуктів метаболізму з клітин центральної нервової системи, з одного боку, та транспортування поживних речовин з крові до клітин центральної нервової системи, з другого боку.

Охороняє головний і спинний мозок від механічних впливів, забезпечує підтримання постійного внутрішньочерепного тиску і водно-електролітного гомеостазу. Підтримує трофічні і обмінні процеси між кров'ю і мозком, виділення продуктів його метаболізму 66. Вегетативна нервова система , ВНС, автономна нервова система- частина нервової системи організму, комплекс центральних і периферичних клітинних структур, що регулюють функціональний рівень внутрішнього життя організму, необхідний для адекватної реакції всіх його систем. Вегетативна нервова система - відділ нервової системи, що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз внутрішньої і зовнішньої секреції, кровоносних і лімфатичних судин . Відіграє провідну роль у підтримці сталості внутрішнього середовища організму і в пристосувальних реакціях всіх хребетних. Анатомічно і функціонально вегетативна нервова система підрозділяється на симпатичну, парасимпатичну і Метасимпатична. Симпатичні і парасимпатичні центри знаходяться під контролем кори великих півкуль і гіпоталамічних центрів . У симпатичної і парасимпатичної відділах є центральна і периферична частини. Центральну частину утворюють тіла нейронів, що лежать в спинному і головному мозку. Ці скупчення нервових клітин отримали назву вегетативних ядер. Симпатичні ядра розташовані в спинному мозку. Відходять від нього нервові волокна закінчуються за межами спинного мозку в симпатичних вузлах, від яких беруть початок нервові волокна. Ці волокна підходять до всіх органів. Парасимпатичні ядра лежать в середньому і довгастому мозку і в крижової частини спинного мозку. Нервові волокна від ядер довгастого мозку входять до складу блукаючих нервів. Від ядер крижової частини нервові волокна йдуть до кишечнику, органів виділення. Метасимпатична нервова система представлена ​​нервовими сплетеннями і дрібними гангліями в стінках травного тракту, сечового міхура, серця і деяких інших органів.Діяльність вегетативної нервової системи не залежить від волі людини. Симпатична нервова система підсилює обмін речовин, підвищує збудливість більшості тканин, мобілізує сили організму на активну діяльність. Парасимпатична система сприяє відновленню витрачених запасів енергії, регулює роботу організму під час сну. 68 . Нюхова сенсорна система - сенсорна система сприйняття подразнень у хребетних, що здійснює сприйняття, передачу та аналіз нюхових відчуттів.

Відділи

• Периферичний відділ включає органи нюху, нюховий епітелій, що містить хеморецептори і нюховий нерв. У парних провідних нервових шляхах відсутні загальні елементи, тому можливо одностороннє ураження нюхових центрів з порушенням нюху на стороні поразки.

• Вторинний центр обробки нюхової інформації - первинні нюхові центри (переднє продірявлені речовина ( лат. substantia perforata anterior ), лат. area subcallosa і прозора перегородка ( лат. septum pellucidum )) І додатковий орган ( вомер, що сприймає феромони)

• Центральний відділ - кінцевий центр аналізу нюхової інформації - знаходиться в передньому мозку. Він складається з нюхової цибулини, пов'язаної гілками нюхового тракту з центрами, що розташовані в палеокортекс і в підкіркових ядрах.

Рецепторний апарат нюхового аналізатора знаходиться в середині носа. В області верхнього носового хода і задньої верхньої частини носової перегородки слизиста оболонка відрізняється своєю товщиною і жовтокоричневим забарвленням.

Рецепторний апарат нюхового аналізатора складається із трьох клітин: нюхових, опірних, базальних, які базують нюховий епітелій. Нюхові клітини мають форму веретена.

У нюховому епітелії верхнього носового ходу у людини виявлено нюхові клітини двох видів: палично – і клобочкоподібні. Внутрішній кінець кожної нюхової клітини продовжується у вигляді нервового волокна. Ці волокна об’єднуючись в тонкі нитки, проходять через отвір решітчастої кістки в середину черепа і зв’язуються з нервовими клітинами нюхових цибулин. Нервові волокна, які відходять від двох нюхових цибулин з’єднуються в товстий пучок – нюховий тракт, який утворює на своєму подальшому шляху трикутне розширення. Нюховий тракт людини разом із цибулиною представляють собою недорозвинуту нюхову складки макроаматичних тварин. Від нюхового трикутника волокна нюхового тракту ідуть окремими пучками; в складі бокового нюхового пучка – в складки морського коня; невелика кількість волокон проходять через передню каліссуру на протилежну сторону; частина волокон іде до сірої речовини прозорої перегородки, а друга частина направляється до substantia perforata anterior. У тварин з сильно розвинутим нюхом остання частина мозку досягає значних розмірів.

В час акта їди має місце подразнення рецепторів нюхового аналізатора також в повітрі, яке ми видихаємо при пережовуванні їжі . Таким способом, нюховий аналізатор диференціює по запаху не тільки той, який поступає із зовні через носові – повітря, але й їду, яка заходиться всередині рота.

Гострота нюху характеризується порогом відчуття, тобто мінімальною кількістю пахучих речовин, які здібні викликати відчуття запаху. Значний вплив на зміни нюхових порогів мають зовнішні фактори – волога, температура, атмосферний тиск і інші. Особливо різко виражені зміни гостроти нюху, зв’язані з адаптацією. Добре відомо, що люди, які працюють з різними неприємними запахами речовин, швидко настільки звикають до них, що перестають їх відчувати.

Смакова система (орган смаку) — аналізатор зовнішнього середовища, що відповідає за дегустаційну функцію в організмі. Складовими частинами органа смаку є:

• смакові чашечки

• провідникові шляхи органа смаку