14. Скелет нижньої кінцівки

Скелет ниж.кінц.-має 2 відділи: скелет поясу н/к, скелет вільної н/к.

Скелет поясу H/K-(pelvis) таз скл. з'єднаних між собою 2 тазових кістокікрижової та куприкової.

Тазова кістка- (os coxae) ця кістка створена зрощенням між собою 3 окремих кісток(клубова, сіднична, лобкова)

Клубова кістка-fos І1ішп)скл.з тіла і крил(зверху має потовщення-клубовий гребінь і 4 виступи: 2- вперед,2- назад- це передня верхня і передня нижня клубова ость; задня верхня і задня нижня клубова ость. Навнутр. поверхні крила- клубова ямка. Має вушкоподібну поверхню для з' єднання з такою самою поверхнею крижової кістки.

Сіднична кістка- (os ischii) має тіло та гілку.На гілці є сідничний горб і сіднична ость.

Лобкова кісткаЧоБ pubis) має тіло та 2 гілки (верхню і нижню). На верхній знаходяться лобковий гребінь, а на-тілі є поверхня, яка з'єднується з такою самою поверхнею іншої лобкової кістки, утворюючи напіврухоме з'єднання - лобковий симфіз. Гілки лобкових та сідничних обмежують затульний отвір. Після 16 років всі 3 кістки зростаються в єдину тазову кістку в ділянці кульшової западини ,яка має суглоб, пов. для утворення кульшового суглоба з головкою стегнової кістки. Тазове кільце утв-не з'єднанням між собою тазових кісток за допомогою лобкового симфізу-погіереду, . '

а позаду 2 тазові кістки з'єднанні з крижовою кісткою за допомогою 2 • малорухливих клубово-крижових суглобів,утв-чи таким чином міцне тазове кільце.Відрізняють: великий і малий таз.Великий таз- верхній відділ, обмежений з боків крилами клубових кісток. Малий таз- нижній відділ, обмежений попереду гілками лобкових і сідничних кісток, а позаду- мисом крижової. Межує міжнимн - межова лінія, шо проходить по гребенням лобкових кісток, а а позаду- мису крижової. У великому тазі знаходяться петлі клубових кишок, а в малому- сечовий міхур,-пряма кишка і внутр. стат. органи. Є статева відмінність у будові тазу, таз має опорну, захисну, пологову функції.

15. Великогомілкова кістка найбільша з кісток гомілки. В ній розрізняють тіло (діафіз) і два кінці (епіфізи) – проксимальний та

дистальний. На проксимальному кінці знаходяться два виростки: присередній (медіальний) та бічний (латеральний)

Міжсуглобовими поверхнями обох виростків розташовується міжвиросткове підвищення.

На передній поверхні епіфізу нижче суглобових поверхонь є горбистість великогомілкової кістки. В ділянці бічно-

го виростка міститься суглобова поверхня. Тіло великогомілкової кістки має тригранну форму. В ньому розрізняють три краї: передній, медіальний та латеральний. Між трьома краями розміщені три поверхні: задня, медіальна та латеральна. Дистальний кінець великогомілкової кістки закінчується нижньою суглобовою поверхнею та медіальною кісточкою, яка має власну суглобову поверхню для з’єднання з надп’ятковою кісткою стопи.

Малогомілкова кістка займає латеральне положення на гомілці. В ній розрізняють тіло (діафіз) та два кінці (епіфізи). Проксимальний кінець представлений голівкою, яка має верхівку та суглобову поверхню.Тіло малогомілкової кістки має тригранну форму

Скелет стопи складається з кісток: заплесна, плесна та фаланг пальців.

Заплесно скл. з 7 коротких губчатих кісток:надп’яткова,п’яткова,човноподібна, кубовидна та 3 клиновидні кістки.

Плесно скл. з 5 коротких трубчастих кісток. В них розрізняють проксимальний кінець – основу, тіло та

дистальний кінець – голівку.

фалангіи пальців-короткі трубчаті кістки. За винятком

першого пальця, складаються з трьох фаланг.всьго14

23. Травна́ систе́ма — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

Стінки травного каналу складаються з чотирьох основних оболонок: внутрішньої слизової оболонки, підслизової оболонки, м'язової і зовнішньої оболонок. У слизовій оболонці утворюється слиз, що зволожує стінки каналу. Підслизова оболонка утворює складки, які збільшують поверхню травного каналу і в яких проходять кровоносні та лімфатичні судини, нервові сплетення. М'язова оболонка утворена двома шарами непосмугованих м'язів. У зовнішньому шарі м'язової оболонки волокна розташовані вздовж каналу, а у внутрішньому - кільцеподібне. Зовнішня оболонка є сполучнотканинною, у ній містяться судини, нервові волокна.

24. Ротова порожнина .У щелепах знаходяться зуби - органи, що є для кусання й подрібнення (пережовування) їжі. У дорослої людини міститься 28-32 зуба.

Зуб дорослої людини складається з м'якої частини - пульпи, пронизаної кровоносними судинами і нервовими закінченнями. Пульпа оточена дентином - костеподобним речовиною. Дентин становить основу зуба - з нього складається велика частина коронки (виступає над яснами частина зуба), шийки (частина зуба, розташована на кордоні ясен) і кореня (частина зуба, що знаходиться в глибині щелепи). Коронка зуба вкрита зубною емаллю, найтвердішим речовиною людського організму, що служить для оберігання зуба від зовнішніх впливів (підвищений знос, хвороботворні мікроби, надмірне холодна або гаряча їжа і т. п. факторів).

Зуби за своїм призначенням поділяються на: різці, ікла і корінні зуби. Перші два види зубів служать для кусання їжі і мають гостру поверхню, а останній - для її пережовування і для цього має широку жувальну поверхню. У дорослої людини знаходиться за 4 ікла і різця, а інші зуби - корінні.

Слизова оболонка ротової порожнини містить чутливі нервові закінчення - рецептори, за допомогою яких сприймає смак, температуру, консистенцію та інші якості їжі. Збудження від рецепторів передається в центри довгастого мозку

30 Сли́нні за́лози — це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік — слину. Розрізняють малі та великі слинні залози. Слиновиділення називають салівацією. У людини є три пари крупних слинних залоз: привушні — крупнодольчасті, альвеолярного типу, виділяють серозний (рідкий) секрет, вивідна протока відкривається на рівні другого верхнього кутнього зуба; підщелепні — альвеолярно-трубчастої будови, виділяють серозний секрет, вивідна протока відкривається на дні ротової порожнини в основі вуздечки язика; під'язикові — дифузно розсіяні під слизовою дна рота, виділяють мукозний (багатші на муцин) секрет, протоки відкриваються спільно з протокою підщелепної залози (головна) і дифузно в різних ділянках слизової рота. Крім крупних, поверхня слизової рота всіяна великою кількістю дрібних залоз, які постійно її зволожують.

31. Підшлункова залоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це змішана залоза, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція), і гормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін. Вона виділяє всі без винятку ферменти, потрібні для процесу травлення. Протягом доби вона виробляє понад 800 мл панкреатичного соку. Підшлункова залоза має вигляд видовженої пірамідки завдовжки 20 см і розташована за шлунком (якщо людина стоїть) або під шлунком (якщо лежить на спині). «Характер» у цього органа панський. Не любить, коли її навантажують зайвою роботою (тому будь-яке переїдання, навіть вживання надмірної кількості дієтичних продуктів, їй не до вподоби).Містить острівці ендокринної тканини, які секретують вже згаданий гормон інсулін, глюкагон та соматостатин.Підвищення секреції інсуліну веде до збільшення поглинання глюкози клітинами тканин і відкладання в печінці та м'язах глікогену, зниженню концентрацію глюкози в крові.Підшлункова також виробляє гормон глюкагон. Він діє протилежно інсуліну-сприяє розчепленню глікогену до глюкози. Підшлункова залоза відкриває свої протоки у дванадцятипалу кишку.

32. Печінка — велика залоза внутрішньої секреції безхребетних та хребетних тварин і людини.

Печінка майже повністю міститься в правому підребер'ї. Серповидною зв'язкою печінка поділяється на правий і лівий відділи, двома поздовжніми і поперечною (ворота печінки) борознами поділяється на 4 частки: праву, ліву, квадратну, хвостату.містить 5 секторів: латеральний, парамедіальний, дорсальний, а також 8 сегментів. Внутрішню структуру її утворюють часточки призматичної форми, які складаються з печінкових клітин, що виробляють жовч, яка послідовно потрапляє у жовчні капіляри (завширшки 0,5 — 1 мм), внутрішньо- та міжчасткові протоки.

Протоки, що виходять з кожної частки печінки, зливаючись, утворюють загальну печінкову протоку. Кров надходить у печінку по портальній (ворітній) вені та венах печінки і печінковій артерії, які розгалужуються на міжчасткові вени і артерії. Останні у паренхімі печінки розгалужуються на капіляри (синусоїди), що безпосередньо стикаються з клітинами печінки. Ендотелій синусоїдів утворений клітинами зірчастої форми, які здатні до фагоцитозу. З капілярного русла паренхіми печінки формуються вени, що впадають в нижню порожнисту вену. Іннервація печінки здійснюється печінковим нервовим сплетінням.

33. Жовчний міхур ( ЖМ ) (vesica biliaris) - це тонкостінний орган темно-зеленого кольору об'ємом 50 см³, який вміщає 40-70 мл жовчі, що має форму видовженого мішка, завдовжки 8-12 см, завширшки - 3-5 см. Це резервуар, в який надходить по загальній печінковій та міхуровій протоках жовч, яка виробляється печінкою ( вихід з жовчі у цей час заблокований завдяки скороченню м’яза замикача спільної жовчної протоки )

Розрізняють:

• дно ЖМ - найбільш розширена, потовщена, заокруглена частина, спрямована вперед, до нижнього краю печінки, вона дещо висувається з-під цього краю

• тіло ЖМ - має циліндрічну форму

• шийка ЖМ - вузька частина міхура, яка поступово переходить в міхурову протоку, яка йде вниз між шарами очеревини, що утворюють печінково-дванадцятипалокишкову зв’язку і, злившись із загальною печінковою протокою, утворює спільну жовчну протоку, яка відкривається на верхівці великого сосочка дванадцятипалої кишки. Вона оточена м'язом-замикачем спільної жовчної протоки, або м'язом Окснера

Під час травлення жовч стікає з ЖМ по міхуровій протоці у дванадцятипалу кишку. Хірурги виділяють чотири відділи спільної жовчної протоки:

• перший розташований у товщі дванадцятипалокишкової зв’язки над дванадцятипалою кишкою

• другий проходить позаду від верхньої частини дванадцятипалої кишки

• третій проходить через паренхіму головки підшлункової залози

• четвертий розташований у межах присередньої стінки низхідної частини дванадцятипалої кишки в товщі поздовжньої складки дванадцятипалої кишки і відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки

39 . Ни́рки — (лат. ren, renis m; грец. ) життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровотворення, кальцієвому обміні та ін.

Нирки — це судинний орган — складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. В нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця. Нефрон включає:

• капсулу Шумлянського-Боумена

• проксимальний звивистий і прямий канальці

• тонкий каналець

• дистальний прямий і звивистий канальці

Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові і юкстамедулярні. Кіркові в свою чергу поділяються на короткі — 1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %,це петлі, які спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини.

40. Сечоводи — парні циліндричні трубки з внутрішнім діаметром 4-9 мм, завдовжки 30-35 см. Сечоводи з'єднують нирки із сечовим міхуром, виконуючи функцію відведення сечі. Сечовід, починаючись від ниркової миски, продовжується по задній стінці черевної порожнини донизу (черевна частина), потім спускається в порожнину малого таза (тазова частина), де, досягши дна сечового міхура, проходить через його стінку навскіс і відкривається щілиноподібним отвором у порожнину сечового міхура. Сечовід має три фізіологічних звуження: біля виходу з ниркової миски, на рівні переходу до порожнини малого таза, біля входу в сечовий міхур.

Сечовий міхур (лат. vesica urinaria) — непарний порожнистий м'язовий орган видільної системи, який лежить у передній частині порожнини малого тазу і служить для накопичення витікаючої з нирок сечі і періодичного її виведення через сечовипускний канал.

Сечовий міхур вміщує від 250 до 750 мл сечі (у жінок дещо більше, ніж у чоловіків). Стінки сечового міхура мають здатність розтягуватися і скорочуватися. При максимальному заповненні сечового міхура людина відчуває гостре бажання спорожнитсь.

В сечовому міхурі розрізняють тіло , дно і шийку . В порожньому сечовому міхурі чітко визначається верхівка , від якої тягнеться догори серединна пупкова зв'язка , що є залишком ембріонального сечового протоку.Стінка сечового міхура складається із трьох шарів. Ззаду він на значному проміжку вкритий серозною оболонкою із добре розвинутою рихлою підсерозною основою, тобто він лежить мезоперитонеально. Товста м'язова оболонка складається із трьох шарів непосмугованих м'язових пучків, що переплітаються. В районі шийки та при виході із сечового міхура м'язові волокна оболонки формують м'яз, що виштовхує сечу. Слизова оболонка сечового міхура, покрита перехідним епітелеєм, вкриває практично його всього на дуже рихлій підслизовій основі, що з'єднує її із м'язовою оболонкою. В районі слизової оболонки переднього відділу дна міхура є три отвори: праве і ліве сечопровідне (лат. ostium ureteris) та одинарний внутрішній отвір сечопровідного каналу (лат. ostium urethrae internum).

В міхур впадають два сечоводи. Нижня частина сечового міхура звужується і поступово переходить в сечовипускний канал (уретру).

41. Стате́ві о́ргани, також Геніталії — органи статевого розмноження тварин і людини. До статевих органів належать статеві залози (гонади), статеві протоки, додаткові утвори (різні залози, сім'яні сумки, сім'яноприймачі і всі пристосування для виношування зародків) та копулятивні органи.

У людини, як і у вищих ссавців, статеві органи тісно пов'язані з органами виділення, утворюючи єдину сечостатеву систему. Внутрішні чоловічі статеві органи: яєчка з придатками, сім'явивідні протоки з сім'яними міхурцями, сім'явпорскувальні протоки, передміхурова залоза і куперові залози. Три останні утвори виділяють секрети, суміш яких утворює сім'яну рідину, що сприяє збільшенню рухливості сперматозоїдів. Зовнішні чоловічі статеві органи: мошонка, що вміщує яєчка (або ядра), і статевий член. Внутрішні жіночі статеві органи: яєчники, матка, фаллопієві труби, піхва. Зріла яйцеклітина, яка закладена в яєчнику, потрапляє через маткову трубу у матку, в порожнині якої є три отвори: два ведуть в маткові труби, третій — у піхву. Зовнішні жіночі статеві органи: жіноча соромітна ділянка (лобкове підвищення, великі й малі соромітні губи, переддвер'я піхви, залози і цибулини переддвер'я, дівоча пліва) і клітор, що є рудиментальним органом, гомологом печеристих тіл статевого члена. Статеві органи характеризують первинні статеві ознаки.

49. Судини (анатомія) — трубчастий орган у тварин та людини, яким рухається кров або лімфа. Наприклад: кровоносні судини, лімфатичні судини.

Судини (ботаніка) — провідні елементи ксилеми у вигляді довгих порожнистих трубок, утворених одним видом клітин з наскрізними отворами (перфораціями) між ними.

Будова : Виконання кровоносними судинами загальної транспортної функції проявляється в подібному плані будови судин макроциркуляторного русла. Стінка судини складається з трьох оболонок:

внутрішньої — представлена ендотелієм (одношаровий плоский епітелій), який побудований з витягнутих ендотеліоцитів, розташованих на базальній мембрані, та підендотеліального шару, в основі якого лежить пухка волокниста сполучна тканина

середньої — складається з циркулярних пучків гладеньких м'язових клітин із прошарками еластичних волокон

зовнішньої — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка містить дуже багато кровоносних судин і нервових волокон

Будова стінки судини залежить від гемодинамічних умов: швидкості кровотоку, об’єму та тиску крові. Для артерій розташованих близько до серця характерно переважання еластичних елементів, які здатні протидіяти високим гемодинамічним показникам. По мірі віддалення від серця гемодинамічні величини знижуються, зменшується калібр судин і у їх стінках збільшується кількість м'язових елементів, які здатні створювати додаткову силу для проштовхування крові в мережу найдрібніших судин.

52. Аорта (лат..arteria ortha, a.ortha — прямая артерия^{[источник не указан 484 дня]}) — самый большой непарный артериальный сосуд большого круга кровообращения. Аорту подразделяют на три отдела: восходящую часть аорты, дугу аорты и нисходящую часть аорты, которая в свою очередь делится на грудную и брюшную части.

Висхідна частина аорти виходить з лівого шлуночка позаду лівого краю грудини на рівні третього межреберья; в початковому відділі вона має розширення - цибулину аорти (25-30 мм в поперечнику). У місці розташування клапана аорти на внутрішній стороні аорти є три синуса. Кожен з них знаходиться між відповідною півмісяцевої заслінкою і стінкою аорти. Від початку висхідної частини аорти відходять права і ліва вінцеві артерії. Висхідна частина аорти лежить позаду і почасти праворуч від легеневого стовбура, піднімається вгору і на рівні з'єднання 2 правого реберного хряща з грудиною переходить в дугу аорти (тут її поперечник зменшується до 21-22 мм). Дуга аорти повертає вліво і назад від задньої поверхні 2 реберного хряща до лівої сторони тіла 4 грудного хребця, де переходить у низхідну частину аорти. У цьому місці є невелике звуження - перешийок. До передній півкола аорти з правого і лівого її боків підходять краю відповідних плевральних мішків. До опуклій стороні дуги аорти і до початкових ділянках відходять від неї великих судин (плечеголовной стовбур, ліві загальна сонна і підключична артерії) прилягає спереду ліва плечеголовная вена, а під дугою аорти починається права легенева артерія, внизу і трохи лівіше - біфуркація легеневого стовбура. Ззаду дуги аорти знаходиться біфуркація трахеї. Між нагнути півколом дуги аорти і легеневим стовбуром або початком лівої легеневої артерії є артеріальна зв'язка. У цьому місці від дуги аорти відходять тонкі артерії до трахеї і бронхах. Від опуклою півкола дуги аорти починаються три великі артерії: плечеголовной стовбур, ліва загальна сонна і ліва підключична артерії. Низхідна частина аорти - це найбільш довгий відділ аорти, що проходить від рівня 4 грудного хребця до 4 поперекового, де вона ділиться на праву і ліву загальні клубові артерії; це місце називається біфуркацією аорти. Спадну частина аорти у свою чергу підрозділяють на грудну і черевну частини. Грудна частина аорти знаходиться в грудній порожнині в задньому середостінні. Верхня ділянка її розташований попереду і зліва від стравоходу. Потім на рівні 8-9 грудних хребців аорта огинає стравохід ліворуч і йде на його задню поверхню. Праворуч від грудної частини аорти розташовуються непарна вена і грудну протоку, ліворуч до неї прилягає парієтальних плевра, у місця переходу її в задній відділ лівої медіастинальної плеври. У грудній порожнині грудна частина аорти віддає парні парієтальні гілки; задні міжреберні артерії, а також вісцеральні гілки до органів заднього середостіння. Черевна частина аорти, будучи продовженням грудної частини аорти, починається на рівні 12 грудного хребця, проходить через аортальний отвір діафрагми і триває до рівня середини тіла 4 поперекового хребця. Черевна частина аорти розташовується на передній поверхні тіл поперекових хребців, лівіше серединної лінії; лежить забрюшинно. Праворуч від черевної частини аорти знаходяться нижня порожниста вена, допереду-підшлункова залоза, горизонтальна (нижня) частина дванадцятипалої кишки і корінь брижі тонкої кишки. Черевна частина аорти віддає парні парієтальні гілки до діафрагми і до стінок черевної порожнини, а сама безпосередньо продовжується в тонку серединну крижову артерію. Вісцеральними гілками черевної частини аорти є черевний стовбур, верхня і нижня брижові артерії (непарні гілки) і парні - ниркові, середні надниркові і яєчникові артерії. Стінки артерій (свині, але, ймовірно, і людини) мають сегнетоелектричними властивостями, зміна яких може впливати на взаємодію їх з рядом речовин, наприклад, з глюкозою або жирами

Артерії (грец. αρτηρια — жила) — кровоносні судини, що несуть збагачену киснем (артеріальну) кров від серця до всіх органів і тканин (лише легенева артерія несе венозну кров від серця до легень).

Великі артерії мають окремі назви. Від серця відходять легенева артерія та найбільша артерія тіла — аорта, вони послідовно поділяються на великі, середні, дрібні і, нарешті, найдрібніші артерії — артеріоли.

Стінка артерії складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня стінка, яка огортає внутрішній простір, вистелена плоскими кілтинами — ендотелієм, який розташовується на підендотеліальному шарі. Під ендотелієм є еластична структура, вона має властивість скорочуватись і це забезпечує тонус судини, називається вона — внутрішня еластична мембрана.

В залежності від діаметру артерії, в них змінюється і будова стінки, тому виділяють три типи артерій: еластичного, м'язового і м'язово-еластичного типу.

До артерій еластичного типу належать легеневий стовбур та аорта. В них у внутрішній стінці відсутній еластична мембрана, вона замінена густою сіткою еластичних волокон, в складі яких є гладкомязеві міоцити. В середній оболонці знаходиться багато еластичних вікончачтих мембран і гладкої м'язевої тканини. В пухкій сполучній тканині знаходиться багато колагенових волокон. Така будова надає судині особливої міцності і еластичності, що дозволяє витримувати високий тиск циркулюючої крові.

До артерій м'язевого типу належать органні артерії (ті які кровопостачають органи). Їм характерна збільшена кількість циркулярних м'язевих волокон і зменшена кількість еластичних.

В м'язево-еластичних артеріях кількість міоцитів і еластичних волокон відносно однакова. До цього типу артерій належать: сонна, підключична, клубова, черевний стовбур.

56. Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і орган (анатомія)ів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. Лімфа, що відтікала від кишківника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір.

Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичні стовбури, розташовані у області грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Лімфатичні вузли — це органи імуної системи, що розташовані практично в усіх ділянках організму людини та з'єднуються між собою системою лімфатичних судин та капілярів. Лімфатичні вузли містять лімфоцити та інші клітини імуної системи.

Вони є невеликими утвореннями в місцях злиття декількох лімфатичних судин — на шиї, потилиці, під нижньою щелепою, за вухами, в паховій області (всього налічується 15 груп лімфовузлів). Їх роль - очищення лімфатичної системи (вони є своєрідним фільтром) і боротьба з бактеріями і вірусами. Зовнішнім проявом цих процесів є збільшення лімфовузлів, які батьки часто називають «залозками». У дітей це часто буває при прорізанні зубів і перших зіткненнях їх імунної системи із зовнішніми погрозами, але в деяких випадках може бути початковим симптомом серйозних захворювань.

Лімфатичні вузли є бар'єром інфекції, а також розповсюдженню метастазів злоякісних утворень. Було виявлено, що ВІЛ-інфекція вже на самій ранній стадії проникає в лімфатичну тканину і поширюється в ній задовго до появи перших симптомів.

Селезі́нка (лат. lien, грец. splen) — непарний, видовженої форми периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в задній частині лівого підребер'я. Довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см, товщина 4-5 см, маса 150–200 г. Селезінка проектується на грудну клітку між 9 і 11 ребром, довга вісь її розміщена косо і в більшості випадків відповідає напрямку 10 ребра

У селезінці розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні. Своєю діафрагмальною поверхнею селезінка прилягає до нижньої поверхні діафрагми, вісцерально — до дна шлунка, лівої нирки, лівої наднирникової залози та до ободової кишки. На вісцеральній поверхні селезінки є заглиблення — ворота селезінки, крізь які проходять селезінкова артерія, нерви, вени і лімфатичні судини. Селезінка з усіх сторін вкрита очеревиною, яка утворює зв'язки. Від воріт селезінки розходяться дві зв'язки: шлунково-селезінкова і діафрагмально-селезінкова, яка йде до поперекової частини діафрагми. Крім того, від діафрагми до лівого згину ободової кишки проходить діафрагмально-ободова зв'язка, яка підтримує передній корень селезінки.

57. Спинни́й мо́зок — нижній відділ ЦНС, розташований в хребтовому каналі. Він починається на рівні нижнього краю отвору потиличної кістки і є безпосереднім продовженням довгастого мозку (нижня частина головного мозку), а внизу закінчується конічним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, сформована із сполучної тканини. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки. Спинний мозок у дорослої людини являє собою тяж довжиною 41-45 см, дещо сплющений спереду назад, діаметром — 1 см, масою близько 35 г.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх кінцівок.

У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою рідиною, який сполучається з системою шлуночків головного мозку. Спинний мозок вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною, м'якою, які також сполучаються з аналогічними оболонками, що вкривають головний мозок.

Права і ліва частина спинного мозку спереду і ззаду розділені глибокими борознами. Навколо центрального каналу розташована сіра речовина, яка складається з тіл вставних нейронів (інтернейронів, 95 %) і рухових (моторних) нейронів (5 %). На поперечному розрізі сіра речовина формує фігуру, схожу на метелика.

Передній виступ сірої речовини називається вентральним рогом; в ньому розташовані тіла рухових нейронів. З них виходять аксони, які, з'єднуючись між собою, утворюють вентральні нервові корінці.

Протилежний виступ — дорсальний ріг, від нього виходять дорсальні (задні) нервові корінці, що являють собою відростки чутливих (сенсорних) нейронів; тіла цих нейронів лежать за межами спинного мозку в дорсальних гангліях.

Передні та задні корінці поблизу від спинного мозку з'єднуються між собою, вкриваються єдиною жироподібною оболонкою і утворюють спинномозковий змішаний нерв.

Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних нервів, відповідно до яких виділяють 31 сегмент (8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприковий). Кожному сегменту спинного мозку відповідає певна ділянка тіла, що пов'язана руховою та чутливою іннервацією з даним сегментом.