36 . Серце́вий цикл — це послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця та після його подальшого розслаблення

Кожен цикл включає три великі стадії: систола передсердя, систола шлуночків і діастола. Термін систола означає скорочення м'яза. Термін діастола означає розслаблення м'яза. Під час серцевого циклу відбувається підвищення і зниження тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли — діастолою.

Фа́зи серце́вого ци́клу — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження шлуночка), швидкого і повільного вигнання крові (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).

Кров рухається судинами завдяки скороченням серця, які чергуються з його розслабленням. Скорочення серцевого м'яза називається систолою, а розслаблення — діастолою. Систола і діастола разом складають серцевий цикл. У серцевому циклі три фази: систола передсердя(0,1с), систола шлуночків(0,3с) і спільна пауза — діастола(0,4с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих скорочень 75 уд./хв.).

Клапани серця відповідають за тік крові в одному напрямку. У відповідний момент вони відкриваються або закриваються, пропускаючи кров або ставлячи їй заслін. При скороченні передсердя стулчасті клапани відкриті, а серпасті — закриті. При скороченні шлуночка — навпаки.

Тони сердця

Місця найкращого виявлення звуків серця - тонів, а також шумів - не завжди збігаються з анатомічною локалізацією їх джерел - клапанів і закриваються ними отворів . Так, мітральний клапан проектується в місці прикріплення III ребра до грудини зліва; аортальний - по середині грудини на рівні III реберних хрящів; легеневої артерії - в II міжребер'ї зліва на краю грудини; тристулковий клапан - на середині лінії, що з'єднує місця прикріплення до грудини хрящів III лівого і V правого ребер.

Первый тон составляет сумма звуковых явлений, возникающих в сердце во время систолы. Поэтому он называется систолическим. Он возникает в результате колебаний напряженной мышцы желудочков (мышечный компонент), замкнутых створок двух- и трехстворчатого клапанов (клапанный компонент).

Второй тон обусловлен захлопыванием и возникающими при этом колебаниями клапанов аорты и легочной артерии. Его появление совпадает с началом диастолы. Поэтому он называется диастолическим.Между первым и вторым тонами наступает малая пауза (никаких звуковых явлений не прослушивается), а за вторым тоном следует большая пауза, после которой снова возникает тон.

Третий тон вызывается колебаниями стенок желудочков, преимущественно левого (при быстром наполнении их кровью в начале диастолы). Он выслушивается при непосредственной аускультации на верхушке сердца или несколько кнутри от нее, причем лучше в положении больного лежа. Этот тон очень тихий и при отсутствии достаточного опыта аускультации может не улавливаться.

Четвертый тон является результатом колебаний стенок желудочков при быстром их наполнении в конце диастолы за счет сокращения предсердий. Выслушивается редко.

Частота серцевих скорочень- це кількість ударів серця в хвилину, яке вимірюється, наприклад, ЕКГ. Частота пульсу - це кількість імпульсів крові, що виникають в артерії за одну хвилину. Яка нормальна частота сердечних скорочень.Частота сердечних скорочень залежить від віку, навантажень і індивідуального обміну речовин. Пульс здорового нетренованого чоловіка в стані спокою - 60-75 ударів в хвилину, жінки - 75-80. 37. Гуморальна регуляція діяльності серця  Зміни роботи серця спостерігаються при дії на нього ряду біологічно активних речовин, які у крові.  Катехоламіни (адреналін, норадреналін) збільшують силу і частішають ритм серцевих скорочень, що має важливе біологічне значення. При фізичних навантаженнях або емоційній напрузі мозковий шар надниркових залоз викидає в кров велику кількість адреналіну, що призводить до посилення серцевої діяльності, вкрай необхідного в даних умовах. Зазначений ефект виникає в результаті стимуляції катехоламинами рецепторів міокарда, що викликає активацію внутрішньоклітинного ферменту аденілатциклази, яка прискорює утворення 3 ', 5'-циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Він активує фосфорилазу, що викликає розщеплення внутрішньом'язового глікогену і утворення глюкози (джерела енергії для сокращающегося міокарда). Крім того, фосфорілаза необхідна для активації іонів Са2 + - агента, що реалізує пару збудження і скорочення в міокарді (це також підсилює позитивну інотропну дію катехоламінів). Крім цього, катехоламіни підвищують проникність клітинних мембран для іонів Са2 +, сприяючи, з одного боку, посилення надходження їх з міжклітинного простору в клітину, а з іншого - мобілізації іонів Са2 + з внутрішньоклітинних депо. Активація аденілатциклази наголошується в міокарді і при дії глюкагону - гормону, що виділяється α-клітинами панкреатичних острівців, що також викликає позитивний інотропний ефект.  Гормони кори надниркових залоз, ангіотензин і серотонін також збільшують силу скорочень міокарда, а тироксин частішає серцевий ритм. Гіпоксемія, гіперкапнія і ацидоз пригнічують скорочувальну активність міокарда.

38.Нейрогенное звуження судин здійснюється шляхом порушення адренергічних волокон, Які діють на гладкі м'язи судиншляхом вивільнення в області нервових закінчень медіатора адреналіну. Гальмування імпульсів в симпатичних нервових волокнах впливає на гладкі м'язи судин шляхом зниження їх тонусу.

Адренергічні волокна при електричній стимуляції можуть передавати импульсацию з частотою 80-100 в 1 с. Однак у фізіологічному спокої частота імпульсів в них становить 1-3 в 1 с і може збільшуватися при пресорну рефлексі тільки до 12-15 імп /с. Зі сказаного ясно, що практично весь діапазон величин судинних реакцій, які можна отримати при електричній стимуляції нервів, відповідає збільшенню частоти імпульсів всього лише на 1-12 в 1 хв, що вегетативна нервова система в нормі функціонує при частоті розрядів значно меншою 10 імп /с.

Гуморальна регуляція тонусу судин Крім нервової регуляції тонусу судин, контрольованої симпатичної нервової системою, в організмі людини існує другий шлях регуляції цих же судин - гуморальний (рідинний), який контролюють хімічні речовини самої крові, що протікає в судинах. Гуморальна регуляція судинного тонусу здійснюється хімічними речовинами (гормони, продукти метаболізму та інші), які циркулюють в крові або утворюються в тканинах при подразненні. Ці біологічно активні речовини або звужують, або розширюють судини ». Це пряма підказка для пошуку причин підвищення артеріального тиску крові в патологіях гуморальної регуляції тонусу судин. Необхідно дослідити біологічно активні речовини, які або звужують (вони можуть це робити надмірно), або розширюють (вони можуть це робити недостатньо активно) судини. До судинозвужувальною хімічним речовинам крові відносять: адреналін, норадреналін, вазопресин, ангіотензин II, серотонін. Адреналін - гормон, який утворюється в мозковому шарі надниркових залоз. Норадреналін - медіатор, передавач збудження в адренергічних синапсах, що виділяється закінченнями постгангліонарних симпатичних волокон. Утворюється і в мозковому шарі надниркових залоз. Адреналін і норадреналін (катехоламіни) «викликають ефект такого ж характеру, який виникає при порушенні симпатичної нервової системи, тобто мають симпатомиметическими (подібними з симпатичними) властивостями. Зміст їх в крові мізерно, але активність надзвичайно висока. ... Альдостерон - інше необхідна ланка регуляції кровообігу залозами надниркових залоз. Він виробляється в їх кірковому шарі. Альдостерон має надзвичайно високу здатність посилювати зворотне всмоктування натрію в нирках, слинних залозах, травній системі, змінюючи таким чином чутливість стінок судин до впливу адреналіну і норадреналіну ». Вазопресин (антидіуретичний гормон) виділяється в кров задньої часток гіпофіза. Він викликає звуження артеріол і капілярів всіх органів і бере участь у регуляції діурезу. Ацетилхолін утворюється в закінченнях парасимпатичних нервів. Він розширює периферичні кровоносні судини, уповільнює серцеві скорочення, знижує артеріальний тиск.

Центральна регуляція місцевого кровобігу. Центральна регуляція системного кровобігу зводитьcя до зміни судинного тонусу у відповідності із змінами тиску в судинній системі. Центральна регуляція гемодиниміки здійснюється судинним центром (СЦ), нейрони якого розташовані на дні 4 мозкового шлуночка біля ядер блукаючого нерва у довгастому мозку. СЦ складається з двох відділів: судиннозвужуючого, або пресорного (СЗ) і судиннорозширюючого, або депресорного (СР). Головну роль у регуляції тонусу СЦ відіграють баро- і хеморецептори. Ділянки судинної системи, де зосереджені ці рецептори називаються рефлексогенними зонами (аорта, місце розгалуження сонної та легеневої артерій). Рецептори інших артерій у тому числі й мікроциркуляторного русла, беруть участь головним чином у місцевих перерозподільних реакціях кровообігу. На тонус кровоносних судин впливають різні хімічні речовини, які подразнюють хеморецептори. Так, звужують судини адреналін і норадреналін, вазопресин, ангіотензин, альдостерон, серотонін. Розширюють судини: гістамін (виробляється в стінках шлунка і кишок), медулін (надниркові залози), АТФ і продукти її розщеплення: аденілова, молочна і вугільна кислоти тощо. 39 . Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Вимірювання артеріального тиску є важливим діагностичним методом. Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин. Розрізняють максимальний (систоліч­ний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, і пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Для вимірювання артеріального тиску користуються різ­ними приладами. Найбільш поширеним є ртутний сфігмоманометр . Крім апарата для вимірювання артеріального тиску не­обхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою. При певному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється.При зниженні тиску в манжетці шляхом від­криття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони. Момент появи 1-го тону відповідає систолічному арте­ріальному тиску (максимальному). У нормі максимальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт.ст.), мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст.

40 .Ди́хальна систе́ма — відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі.

Для підтримання дихальної системи в нормальному стані має значення правильна організація побуту, загартовування, дотримання режиму праці і відпочинку, харчування. Сприятливо впливають на роботу дихальної системи фізична праця, заняття фізкультурою і спортом. Потрібно вчитися правильно дихати. Для цього треба застосовувати комплекси фізичних вправ, які розвивають дихання.

будова дихальної системи .Поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Респіраторний відділ складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається газообмін. Повітроносні шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується), очищається від різноманітних частинок і зволожується. Також цей відділ забезпечує голосоутворення, нюх, імунний захист, депонування крові, регулює згортання крові, водно-сольовий баланс і виконує ендокринну функцію.

Дихання – складний процес і його поділяють на ряд етапів: 1. Зовнішнє дихання – обмін газами між атмосферним та альвеолярним повітрям, що здійснюється шляхом чергування вдоху та видоху. 2. Дифузфя газів в легені – перехід О₂ із альвеолярного повітря в кров і СО₂ – в протилежному напрямку за градієнтом парціального тиску цих газів в альвеолярному повітрі та їх напруженням в крові. 3. Транспорт газів кров’ю. 4. Дифузія газів в тканинах. 5. Тканинне дихання. Біомеханіка  спокійного видиху  принципово  відрізняється  від біомеханіки спокійного вдоху тим, що видих проходить пасивно. Послідовність дій при видосі така: розслаблення м’язів вдоху Ù  опускання ребер (під дією сили тяжіння, сил еластичної деформації хрящів, зв’язок, підняття діафрагми) внаслідок різниці тиску в черевній та грудній порожнині Ù зменшення об’єму грудної клітки Ù підвищення тиску в плевральній порожнині (зменшення ступеня негативності цього тиску, але він все ще залишається негативним – близько -5 см водн. ст.) Ù зменшення транспульмонального тиску Ù зменшення об’єму легень Ù підвищення тиску в альвеолах до +2 см. водн. ст.) Ù рух повітря із альвеол в атмосферу Ù видих. Звертає на себе увагу той факт, що тиск в плевральній порожнині при спокійному диханні залишається негативним навіть при видосі. Причиною наявності негативного внутрішньоплеврального тиску є еластична тяга легень – сила, яка примушує легені спадатись (зменшуватись в об’ємі). Ця сила зумовлює зменшення об’єму легень, а тиск в плевральній порожнині за рахунок цього стає негативним.