32. Державні символи України.

Державні символи – це встановлені Конституцією обо спец. Законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які відособлюють її суверенітет, а в деяких випадках наповнені й конкретним історичним або ідеологічним замістом.

Важливими ознаками суверенної держа­ви є державні символи: Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн і столиця. Вони затверджуються ВРУ.

Державний Прапор - це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.2/3 довжини

Державний Герб - це відмінний знак, що є офіційною ембле­мою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20,) Великий Державний Герб України встановлю­ється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) - ч. 4 ст. 20 Конституції України.

Державний Гімн - музикально-поетичний твір, який разом з Дер­жавним Гербом та Державним Прапором є офіційним символом дер­жави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) визначає, що Державним Гім­ном України є національний гімн на музику М. Вербицького із слова­ми, затверджений законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. За­кон України «Про Державний Гімн України» було прийнято 6 берез­ня 2003 р., а згідно зі ст.. 1 цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського . Відповідно до ч. 7 ст. 20 Конституції України столицею України є місто Київ. Під столицею розуміють головне місто та адміністративно-політичний центр держави. Зазвичай в столиці розташовані вищі та центральні органи державної влади. Статус м. Києва як столиці України визначається Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р.

33.Теоретичні концепції прав людини, їх відображення в конституційному законодавстві.

В історії політико-правової думки, юридичній практиці, звича­євому праві різних народів склалися чотири основні підходи до розв'язання проблеми прав людини, закріплення правового стату­су особистості.

1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує не­обхідність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціаль­ної цінності після самого життя. основні положення сучасної ліберальної концепції є такими:

1) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчу­жувати їхні природні права, а забезпечення та охорона цих прав -головне призначення держави;2) свобода полягає у можливості людини робити все, що не за­вдає шкоди іншій людині, тобто свобода людини не може бути аб­солютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа сво­боди - рівність можливостей для всіх;3) межі свободи можуть бути визначені лише закономі який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено законом; 4) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією з метою допомогти людині усвідо­мити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважа­тися вичерпним;5) обмеження прав людини можливе лише у виняткових випад­ках і здійснюється з метою сприяти загальному добробуту в демо­кратичному суспільстві.

2. Колективістські .концепції прав людини (марксистська, раси­стські тощо) засновані на визнанні пріоритету колективу (суспіль­ства, класу, раси, нації тощо) стосовно до особи, а також на об­ґрунтуванні обмеженості прав людини суспільними інтересами. Подібні підходи є глибоко антидемократичними за суттю.

3. Ісламська (мусульманська) концепція, пов'язана з традиційним "мусульманським правом. Вона суттєво відрізняється від європейської концепції, а її головна особливість полягає в тім, що іслам джерелом прав і сво­бод людини визнає тільки шаріат.

4. Традиційні^підходи_до.визначення статусу людини скла­даються^ звичаєвому праві окремих племен, а їхня особливість обумовлена особливістю звичаєвого права, яке є груповим пра­вом: воно діє в рамках малих соціальних груп (плем'я, клан, рід, сім'я); для нього характерними є колективна відповідальність за порушення звичаєво-правових приписів, а реалізація суб'єктив­них прав здійснюється колективно, відповідно, ці особливості визначили і специфіку правового статусу індивіда у звичаєвому праві.

Сучасний етап розвитку конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні почався з прийняттям Деклара­ції про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., в преам­булі якої наголошується на необхідності всебічного забезпечення прав і свобод людини. Своє логічне завершення цей процес дістав у Конституції України 28 червня 1996 р., яка встановила новий конституційний статус людини і громадянина на основі положень сучасної ліберальної концепції прав людини згідно із загальновизнаними світовим спів­товариством нормами в галузі прав людини

Водночас слід урахувати, що на сучасну ліберальну концепцію прав люди певною мірою впливають колективістські ідеї. Проте на відміну від класичної колективістської конституційної моделі (зо­крема соціалістичної), в якій панує принцип абсолютного підпо­рядкування особи колективові, державі, суспільству, що, в свою чергу, базується на ідеї щодо можливості безкрайнього обмеження її прав заради «вищих» колективних, суспільних цілей та інтере­сів, ліберальна модель поряд із врахуванням інтересів су­спільства чітко фіксує межу (окремі права взагалі не можуть бути обмежені) та конкретні цілі подібних обмежень - громадський порядок, здоров'я населення, права і свободи, честь і гідність ін­ших людей тощо.

Основні положення ліберальної концепції прав людини відо­бражені насамперед у тих нормах Конституції України, в яких закріплюються принципи правового статусу людини і грома­дянина.