75.Публічно-правовий спір, як предмет адміністративного судочинства. Основні категорії публічно-правових спорів.

Законодавець не розшифровує зміст категорії „публічно-правовий спір”, при цьому без її правильного розуміння у деяких випадках неможливо чітко встановити поширення адміністративної юрисдикції на певну юридичну справу.Публічно-правовий спір відноситься до соціальних конфліктів, а точніше до різновиду останніх – юридичного конфлікту. У самому загальному плані, соціальний конфлікт можна позначити як прояв об’єктивних чи суб’єктивних протиріч, які виражаються у протиборстві сторін, іншими словами це така ситуація, коли сторони взаємодії переслідують будь які свої цілі, які суперечать чи взаємно виключають одна одну.Конфлікт виникає поза і незалежно від правових норм і відносин, тільки потім набуває юридичний характер (так звані змішані чи перехідні форми юридичного конфлікту).Власне юридичний конфлікт породжується юридичними ситуаціями і розв'язується юридичними засобами. Протиріччя та інтереси сторін порівнюються відповідно до встановлених правових норм. Іншими словами, конфлікт тут пов’язано з реалізацією правових норм (їх диспозицій - закріплених у них суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, повноважень чи їх санкцій), чи з самими правовими нормами (їх законністю чи тлумаченням). Такі юридичні конфлікти у юридичній літературі іменуються правовими спорами. Правовий спір представляє собою обмін домаганнями і запереченнями, що мають юридичне значення, які висунуто і обґрунтовано відповідно до встановлених правових норм. Протікання юридичного конфлікту по за встановленим порядком розв’язання здатне призвести до негативних суспільних наслідків та не гарантує легітимності отриманих у такій спосіб результатів. Таким чином, можна визначити правовий спір як протиборство суб'єктів права в зв'язку з реалізацією норм права чи з самими нормами права, що протікає у юридичній формі.Правові спори можна підрозділяти на різновиди за наступними критеріями: - в залежності від предмету спору, тобто від того, заради чого суб’єкти вступають у протиборство, виділяються такі основні різновиди правового спору: а) спори з приводу реалізації закріплених у нормах права суб’єктивних прав, законних інтересів, повноважень, обов’язків тощо; б) спори з приводу норм права – їх тлумачення або законності; в) спори з приводу правопорушень – щодо наявності у діянні особи складу певного делікту та відповідно застосування до винної особи санкції правової норми.- в залежності від розподілу системи права на приватне право та публічне право виділяють правові спори у сфері публічного права та у сфері приватного права.Публічне право охоплює низку сфер життя суспільства, насамперед побудову держави і влади, сфери управління та організації самоврядування, тобто вираження публічного інтересу як сумарного, загального соціального інтересу у кожній із сфер суспільного життя. Специфіка публічно-правового спору базується на особливостях публічно-правової сфери, що обумовлюються, насамперед, впливом імперативного методу правового регулювання, який є визначальною, конститутивною ознакою публічного права. Цим, зокрема, визначаються особливості реалізації публічно-правових норм, специфіка суб’єктивних публічних прав та їх особливі правові засоби захисту тощо.Отже, публічно-правовий спір пов’язаний із реалізацією норм публічного права (конституційного, адміністративного, фінансового тощо), а саме з суб’єктивними правами, законними інтересами, юридичними обов’язками, владними повноваженнями суб’єктів публічного права, застосуванням юридичних санкцій чи з самими публічно-правовими нормами. Публічно-правовий спір можна визначити як втілене у юридично значущих діях сторін протиріччя, з приводу реалізації норм публічного права чи з самими публічно-правовими нормами, що протікає у юридичній формі.Публічно-правовий спір поєднує у своїй структурі такі елементи: сторони, предмет та протиборство сторін. Специфікою суб’єктного складу публічно-правового спору є наявність у ньому, в більшості випадків, принаймні однієї сторони – суб’єкта владних повноважень.Предметом публічно-правового спору виступає то, заради чого сторони вступають у протиборство. В залежності від предмету публічно-правові спори поділяються на різновиди, як розглянуто вище. Поряд з предметом, публічно-правовий спір іноді може мати також і об’єкт - ту чи іншу духовну чи матеріальну цінність, до володіння, використання, розпорядження якої прагне сторона спору.Протиборство сторін публічно-правового спору складатиметься з суб’єктивної оцінки спору сторонами та його об’єктивного зовнішнього вираження. Суб’єктивна оцінка сторонами публічно-правового спору пов’язана з оцінкою ними сутності самого протиріччя, що виражається у їх вимогах, обґрунтованих відповідно до норм права. Може трапитися і так, що в дійсності причина спору (а часом і об'єкт) насправді не існують. Помилка в оцінці ситуації, з одного боку, не знижує гостроту конфлікту, а з іншого боку, усвідомлення і виправлення помилки в юридичній формі припиняє спір. Об’єктивне зовнішнє вираження публічно-правовий спір отримує у взаємодії сторін, відповідно до встановлених правових норм, щодо предмету спору. Публічно-правовий спір, як і будь який конфлікт, є явищем динамічним. Виникненню конфліктної взаємодії сторін передує виникнення протиріччя між ними (виникнення конфліктної ситуації) і усвідомлення цього сторонами. Безпосередньо початком публічно-правового спору буде вчинення сторонами юридично значущих дій задля реалізації своїх цілей щодо предмету спору, тобто це момент, з якого обидві сторони починають протидіяти одна одній. Протікання і розв’язання публічно-правових спорів відбувається у юридичній формі, що запобігає надання такому конфлікту деструктивного характеру, спрямованого на порушення режиму законності при здійсненні публічної влади. Правова урегульованість розв’язання юридичних конфліктів може варіюватися. Вітчизняне і зарубіжне законодавство закріплює декілька форм вирішення публічно-правових спорів: узгоджувальні процедури, медіація, конституційна та адміністративна юрисдикція тощо. При цьому прийняття рішення по спору і його виконання ліквідує публічно-правовий спір.Категорія „публічно-правовий спір” не охоплюється повністю діяльністю адміністративних судів – юрисдикція адміністративних судів поширюється лише на частину публічно-правових спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності з боку державних органів і органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (публічне управління). Публічно-правові спори, що віднесено до юрисдикції адміністративних судів, у науковій літературі іноді позначаються також як „адміністративно-правові спори”. Такі спори, передані на вирішення адміністративного суду (адміністративні справи) є предметом адміністративного судочинства.У КАСУ використано аж три способи для визначення предмету адміністративної юрисдикції:1) загальне визначення - через поняття адміністративної справи (пункт 1 статті 3);2) визначення через перелік категорій справ, що належать до предмету адміністративної юрисдикції (частина перша статті 17);3) визначення через перелік категорій справ публічно-правового характеру, що не належать до предмету адміністративної юрисдикції (частина друга статті 17).Згідно ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.3. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.