54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.

Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права. Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 Закону України від 16.12.1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 Закону України від 17.11.2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність; б) діяльність у державних органах та їхньому апараті; в) заробітна плата за рахунок державних коштів.Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.Принципи державної служби – це основоположні ідеї, настанови, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців. Їх можна класифікувати на конституційно-правові та організаційно-функ­ціональні.Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання не врегульовано. Немає єдиної думки із цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види: а) служба в органах законодавчої, виконавчої та судової влади; б) цивільна та мілітаризована (воєнізована) служба; в) цивільна (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спе­ціалізована (військова, дипломатична, митна, в правоохоронних органах тощо).В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в державних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служ­ба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Види державної служби в широкому розумінні відповідають тій класифікації, яка запропонована В. Б. Авер'яновим і Концепцією реформи адміністративного пра­ва. У вузькому розумінні державної служби можна виділити наступні її види (деякі вчені називають їх типами державної служби):а)цивільна державна служба (державні службовці дер­жавних органів та їхнього апарату);б)мілітаризована державна служба (державні службов­ці збройних державних формувань, які мають військові або спеціальні звання);в)спеціалізована державна служба (державні службов­ці органів виконавчої влади зі спеціальним статусом).Якщо проаналізувати названі види державної служби, то в їхній структурі можна виділити підвиди, а саме: а) у цивілізованій державній службі:служба в Адміністрації Президента України та апараті органів, створюваних при Президентові України;служба в Апараті Верховної Ради України та секретаріа­тах комітетів Верховної Ради;служба в Секретаріаті Кабінету Міністрів України та в апаратах урядових органів;служба в патронатних службах державних органів;служба в апаратах Національного банку України, йогообласних (та прирівнених до них) відділеннях;служба в апаратах міністерств та інших центральних ор­ганів виконавчої влади;служба в апаратах місцевих органів виконавчої влади;цивільна служба в апаратах органів прокуратури;цивільна служба в апаратах органів внутрішніх справ;цивільна служба в апаратах (штабах) військових формувань;несуддівська служба в апаратах судових органів;служба державних нотаріусів;служба державних судових виконавців;деякі інші види служб, визначені законом;б)у спеціалізованій державній службі:державна дипломатична служба;державна санітарно-епідеміологічна служба;державна пожежна служба;державна контрольно-ревізійна служба;державна служба прокурорів;державна служба судів;державна митна служба;державна податкова служба;служба державних судово-медичних експертів;державна фельд'єгерська служба;деякі інші види служб, визначені законом;в) у мілітаризованій службі:військова служба у Збройних Силах України (служба вусіх видах Збройних Сил України);служба в Прикордонних військах України;служба у Внутрішніх військах МВС України;служба в СБУ;служба в Державній службі охорони України;служба в органах виконання покарань;служба атестованих працівників органів внутрішніх справ;служба атестованих працівників військ центрального ор­гану виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій;деякі інші види служб, визначені законом. Право на державну службу є невід'ємним правом громадя­нина України. Так, стаття 38 Конституції України закріпила, що «громадяни користуються рівним правом доступу до дер­жавної служби, а також до служби в органах місцевого само­врядування». Таким чином Конституція України ставить тільки одну вимогу до особи, яка претендує на посаду державного службовця — наявність громадянства України. Назване конституційне право знайшло своє подальше відоб­раження і деталізацію в статті 4 Закону «Про державну службу», згідно з якою «право на державну службу мають громадяни України незалежно від положення, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповід­ну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаче­ною Кабінетом Міністрів України». Аналіз цієї статті дає підстави виділити три основні вимоги щодо права на державну службу:громадянство України;відповідна освіта і професійна підготовка;проходження конкурсного відбору або іншої процедури,передбаченої Кабінетом Міністрів України. Серед основних джерел правового регулювання державної служби можна назвати такі - Конституція України. Закони. Важливу роль у законодавчому регулюванні пи­тань державної служби відіграв Закон «Про державну служ­бу», прийнятий 16 грудня 1993 року — перший в Україні закон стосовно державної служби. Цей Закон регулює суспіль­ні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створен­ня правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності і правовий статус державних службовців, які працюють в державних органах та їхньому апараті. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів держав­ної служби регулюються іншими законами: новим законом від 17.11.2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01.01.2014, митної служби — МК України; дипломатичної служби — Законом «Про дипло­матичну службу» від 20 вересня 2001 р.; служби в органах міліції — Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями); служби в органах служби безпе­ки — Законом «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.; військової служби — Законом «Про загальний військо­вий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р; державної виконавчої служби — Законом «Про держав­ну виконавчу службу» від 24 березня 1998 ртощо. Укази Президента України Серед основних указів Президента України можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службов­ців (від 30 травня 1995 р.); Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.); Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 769/2011 тощо. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, Накази Національного агентства з питань державної служби України та інших органів виконавчої влади, ін.