13. Види правочинів

Класифікація правочинів:

1. Залежно від наявності чи відсутності у правочині зустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій правочини поділяються на відплатні та безвідплатні. Відплатним визнається правочин, у якому обов’язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає зустрічний обов’язок іншої сторони з надання певного блага. Безвідплатні— право чини, які не мають зустрічного обов’язку іншої сторони з надання певного блага.

2. Залежно від моменту, з якого правочин вважається укладеним, вони поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуаль- ний правочин (від лат. соп$еп5іі5 — згода) вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Реальний правочин (від лат. ге$ — річ) вважається укладеним з моменту передачі речі. Для вчинення названого правочину досягнення між сторонами згоди щодо його істотних умов, таким чином, є недостатнім. Необхідна обов’язкова передача речі однією стороною іншій. Прикладом реального правочину ^ є позика (а. 1046 ЦК).

3. Залежно від значення підстави правочину для його здійснення вони поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальні (від лат. сак$а — підстава, ціль)., характеризуються тим, що їх підстави повинні бути наявними, законними та здійсненними. Абстрактні (від лат. аЬвігаЬеге — відривати, відділяти), характеризуються відсутністю підстав правочину у законі. Прикладом абстрактного правочину є вексель, оформлений належним чином, зберігає свою дійсність незалежно від підстави його видачі.

До окремих видів правочинів слід віднести: а) умовні — правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються із настанням певної обставини (умови), б) строкові; в) фідуціарні. Умовними є правочини щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини (умовою), передбачена ст. 212 ЦК. Умовні правочини можуть вчинятися під відкладальними або скасуваль- нимиумовами. Правочин вважається вчиненим під відкладаль- ноюумовою у випадку, коли особи, які вчинюють його, обумовили нею настання прав та обов’язків. Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою у випадку, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею припинення прав та обов’язків.

Строкові правочини — це правочини, у яких обумовлюється момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність. Безстроковими є правочини, у яких не зазначається момент, з якого вони втрачають дію.

Фідуціарні (від лат.їШисіа — довіра) правочини — це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб’єктами, які їх вчиняють і надають можливість відмови від виконання зобов’язання кожній зі сторін,

14. Недійсні правочини. Майнові наслідки визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі.

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання, чи невиконання правочину. Якщо від­повідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то не­залежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов´язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання право­чину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове ста­новище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

Законодавством передбачений основний вид загальних май­нових наслідків недійсності правочинів - двостороння рести­туція.

Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосову­ються також і спеціальні - у вигляді накладання обов´язку від­шкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину, та до­даткові наслідки, що використовуються по відношенню до сто­рони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.

Основні майнові наслідки недійсності правочинів пов´язані з визначенням правової долі того, що отримано сторонами право­чину. Це регламентується загальними правилами, які регулю­ють правову частку, отриману сторонами правочину.

До загальних правил майнових наслідків недійсності право­чинів належить двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов´язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочи­ну. У разі неможливості повернути отримане в натурі внаслідок вживання, використання майна, виконання роботи або з інших причин повинна відшкодовуватись його вартість у грошових коштах за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо інші особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів не встановлені законом. Тобто при двос­торонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину.