86. Реєстрація смерті

ідповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

- документа встановлено форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою;

- рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров’я або судово-медичної установи, — не пізніше п’яти днів.

Державна реєстрація смерті за заявою поданою у встановлені строки, до закінчення одного року з дня настання смерті, може бути проведена за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Державна реєстрація смерті проводиться тільки за місцем проживання заявника у разі:

- якщо заява надійшла після одного року з дня настання смерті;

- встановлення судовому порядку факту смерті;

- звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.

Державна реєстрація смерті може проводитись за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій1, адміністрації закладу охорони здоров’я, де настала смерть, та інших осіб.

Відповідно пункту 7 частини 5 розділу ІІІ до Правил державної реєстрації актів цивільного стану особа, яка звернулася щодо державної реєстрації смерті, повинна пред’явити паспорт або паспортний документ. Хоча відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.

87. Підстави, порядок і наслідки позбавлення батьківських прав

88. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Захист інтересів дітей може здійснюватися і шляхом відібрання їх без позбавлення батьківських прав.

Згідно зі ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами чи вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального стану. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

У виняткових випадках - при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Виконання таких рішень як добровільно, так і примусово, проводиться державними виконавцями відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження". Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та із залученням представників органів опіки та піклування. За потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. У разі, коли особа перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на таку особу в розмірі від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо фізичних осіб і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо посадових осіб. При повторному невиконанні рішення особою без поважних причин державний виконавець накладає на неї штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність такої особи відповідно до закону.

Суд має право застосувати негайне виконання рішення у спорах щодо дітей, якщо залишення дитини у відповідача згубно позначається на здоров'ї та психіці дитини.

Суд також може передбачити заходи, що сприяють безболісному переходу дитини на виховання до іншої особи, причому ніякі насильницькі дії стосовно дитини не допускаються.