77. Зміст цивільно-правового договору

Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов´язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоре­тичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли йдеться про встановлення факту укладання договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста­ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умова­ми виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. Положення про поставку продукції виробничо-технічного при­значення серед істотних умов договору називає якість, асорти­мент тощо.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов´язки, які покладаються на них за договором. Так, відсут­ність в договорі купівлі-продажу ціни позбавляє його сенсу. Вод­ночас в договорі дарування відсутність ціни не лише не впливає на його зміст, а й взагалі не створює перешкод (звичайно, поки не йдеться про необхідність сплатити державне мито).

Таким чином, істотними умовами договору є:

- умови, які безпосередньо зазначені в законі;

- умови, які необхідно погодити саме для даного виду дого­вору;

- умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосе­редньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають вико­нанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов´язків стосов­но проведення капітального і поточного ремонту. Але відповідно до чинного законодавства, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбача­ються даним видом договору, але можуть бути встановлені за по­годженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін вста­новлюються у відступ від положень диспозитивної сторони.

78. Припинення зобов’язань.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:

1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

79. Форма договору та правові наслідки її недодержання.

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Коментар:

1. Форма договору є правовим явищем яке у певних випадках впливає на існування факту укладення договору, а у інших випадках ні. Недотримання форми договору не завжди тягне за собою його недійсність1. Якщо недосягнення сторонами згоди у відношенні істотних умов договору тягне за собою його не укладеність, але не недійсність2, то порушення форми договору не завжди тягне за собою його не укладеність і не завжди тягне його недійсність. Новелою положень ЦК України є норма, яка встановлює правило відповідно до якого моментом укладення договору, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, є момент надання договору даної форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно якщо є домовленість щодо надання договору письмової форми, коли закон не вимагає надання договору при його укладенні письмової форми, для констатації факту укладення договору недостатньо наголошувати, з метою підтвердження його укладення, лише на досягненні згоди у відношенні істотних умов. Досягнення згоди у відношенні істотних умов договору у даній ситуації буде достатньою, проте необхідною умовою існування факту укладення договору буде надання йому, погодженої сторонами договору, письмової форми. Крім факту не укладення порушення форми договору може тягнути за собою також визнання договору недійсним. Так, відповідно до п. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемний.

Порушення форми договору буває двох видів: перше порушення є порушенням вимог закону щодо форми договору, друге порушення є порушенням домовленості сторін щодо форми договору. Звідси названі два види порушень можуть мати різні правові наслідки. Порушення вимог закону щодо його форми може тягнути правові наслідки недійсності договору, а порушення домовленості сторін щодо форми договору може тягнути визнання такого договору неукладеним. Водночас домовленість сторін щодо форми договору має бути такою, що не порушує вимог закону щодо тієї чи іншої передбаченої його положеннями форми. Не будуть порушені вимоги закону щодо форми договору, коли закон допускає усну його форму, а сторони домовилися укласти договір у письмовій формі. Не будуть порушені вимоги закону також у випадку коли закон вимагає письмової форми договору, а сторони домовилися укласти його з нотаріальним посвідченням. Водночас якщо навпаки закон вимагає письмової форми з нотаріальним посвідченням, а сторони домовилися його укласти у простій письмовій формі, слід констатувати порушення вимог закону щодо форми договору, з відповідними, передбаченими законом, правовими наслідками порушення форми договору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.