54. Речові права на чуже майно

Речове право на чужі речі — це один з цивільно-правових інститутів, що був відомим ще у римському приватному праві. Цивільний кодекс розрізняє такі види речових прав на чуже майно:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3)право користування земельною ділянкою для сільсько-господарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Суб’єктами права во-лодіння чужим майном є особи, які фактично тримають його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночас-но двом або більше особам. Фактичне володіння майном вва-жається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Право володіння виникає на підставі договору з власни-ком або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

55. Найм (оренда) житла

Договір найму житла

1. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник

житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій

стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк

за плату.

2. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору

найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної

власності, встановлюються законом.

3. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом

права державної або комунальної власності, застосовуються

положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

57. Поняття зобов’язання. Підстави виникнення зобов’язань

Зобов’язання — це правовідносини, за якими одна сторона (борж­ник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України). Найбільш по­ширеною підставою для виникнення зобов’язальних відносин є договір, завдяки якому головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Складовими елементами зобов’язальних правовідносин є суб’єкти, об’єкт і зміст. Суб’єктами зобов’язань є кредитор і боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, держава та інші соціальні утворення. У зобов’язаннях, як на боці кредитора, так і на боці борж­ника, можуть брати участь декілька осіб (зобов’язання з множинністю осіб). Об’єктом зобов’язання є поведінка його сторін (вчинення дій або утримання від вчинення дій). Від об’єкта зобов’язання слід відрізняти предмет зобов’язання. Якщо об’єкт — це певна поведінка його учас­ників, то предмет — ті речі чи майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин, щодо яких виникають відносини. Змістом зобов’язання с сукупність прав та обов’язків його учасників. Суб’єктами зобов’язання є кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник — особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримуватися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.