44. Побутово-етнографічна драматургія 1 половини 19 ст

Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу.

Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т. Г. Шевченко, у творчості якого найяскравіше відбилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури. Оспівуючи патріотичні почуття, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуататорів як української, так і інших національностей, поет обурювався зневажливим ставленням частини вельможного українства до своєї рідної мови.

Підкреслюючи українофільство Шевченка, слід пам'ятати, що, не виявляючи любові до своєї батьківщини, не можна любити людство. У серці великого Кобзаря вміщувалися глибокі національно-патріотичні почуття з великою любов'ю до всіх братів-слов'ян. Співець українського народу не пропагував національної замкнутості. У його словах, що стали афоризмом, — «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» — закладене глибоке розуміння загальнолюдського змісту культури. Революційний демократизм Шевченка є найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст.

Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів, серед яких виділяються двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» та соціально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Куліш плідно працював як поет-романтик, що проповідує просвітительські та християнські ідеали.

_______________________

Нову українську драму характеризує в першу чергу те, що вона звернулась до зображення життя, побуту, моралі, інтересів селянина — найбільш численної тоді верстви трудящих. На сцені з’являються картини реальної дійсності, образи живих людей; представники народу стають позитивними персонажами літератури. Незалежно від того, чи таке зображення грунтувалось на вірі в моральну гідність простої людини, чи ні, уже сам цей факт був дуже показовим. Так чи інакше драматургія не могла хоч би частково не відбити народну точку зору на дійсність, на деякі істот-/10/ні соціальні явища. Це позитивно позначилось на ідейному змісті творів, на їх мові і стилі.

«Наталка Полтавка», ще й досі чарує нас своєю глибокою народністю, іскристим українським гумором, хвилюючими піснями. Вся вона перейнята щирою любов’ю до народу, вірою в благородство простої людини.

В гущі життя знайшов письменник своїх героїв. Всякі спроби пояснити появу «Наталки Полтавки» тільки літературними впливами будуть марними. П’єси Котляревського з’явилися в першу чергу під впливом самого життя. В них бачимо органічне поєднання знання письменником тодішньої соціальної дійсності з успадкованими кращими традиціями старої української драми та творчим засвоєнням досягнень російської літератури.

Як талановитий художник, Котляревський помітив і майстерно відтворив типові для того часу явища соціальної нерівності, що стоять на перешкоді до щастя людини. На перший погляд може здатися, що сфера дій його героїв не виходить за межі любовного конфлікту, проте перед нами постають цільні життєві характери. Образи «Наталки Полтавки» настільки повнокровні й колоритні, що ми ясно бачимо їх з усіма радощами й болями, інтересами й прагненнями, розуміємо їх погляди на родинне і суспільне життя.

Письменник високо підніс моральні якості народу. Образи Наталки, Петра, Миколи зворушують своєю задушевністю, людяністю, дотепністю. Такими ж морально чистими і чесними людьми змальовані Михайло та Тетяна у водевілі «Москаль-чарівник». В умовах, коли на сцені були ще сильні традиції класицизму з його неодмінною героїзацією тільки людей вищих станів, це було явищем справді визначним.

Не менш важливим був і критичний елемент у п’єсі «Наталка Полтавка». Котляревський висміяв такі суспільні пороки, як хабарництво, здирство, сутяжництво. Ряд місць п’єси звучить своєрідним закликом до свободи людської особистості.

Котляревський не дає прямих відповідей на важливіші суспільні питання, але він прагне пробудити у своїх читачів (глядачів) глибоку людяність і своїми кращими образами вселяє віру в можливість іншого, кращого життя. Пафос його творчості не в поверховому милуванні світом, а в прагненні проникнути у внутрішній світ людини, розкрити приховані пружини людських вчинків. Здебільшого письменник не виносить остаточного вироку над /11/ героями, він ніби постійно апелює до людської совісті, але читач сам виносить цей вирок безпомилково.

Життєвість «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» обумовлюється ще й тим, що в них мистецьки освоєні ідейні та художні багатства фольклору. Письменник з великим художнім тактом і доцільністю використовує пісні, приказки, афоризми тощо. Пісенно-фольклорні елементи «Наталки Полтавки» настільки значні, що дозволяють вважати її першим збірником усної народної творчості.