23. Острозький літературний осередок кінця 17 – поч. 18 ст.

Навколо Острозької академії утворився антикатолицький полемічний осередок, до початку XVII ст. найактивніший серед східних та південних слов'ян та волохів. Поряд з Патріаршою академією в Константинополі та Венеціанським екзархатом, впливи яких поширювалися на грецькі землі та середземноморські колонії, він став одним із провідних православних центрів. Літературно-публіцистичний гурток готував відповіді на антиправославні твори католицьких авторитетів, переклади таких відомих тогочасних діячів, як Александрійський патріарх Мелетій Пігас та філадельфійський митрополит Гавриїл Север. В Острозі не цуралися і допомоги протестантів. Протестант Мотовило підготував перший відомий оригінальний твірвідповідь на антиправославний трактат Петра Скарги "Про єдність Церкви Божої" (1577). Через десять років ректор академії Герасим Смотрицький пише і об'єднує в збірник дві статті — "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий". В них він дискутував з проунійними "Виводами віри" єзуїта Бенедикта Гербеста. "Славний острозький богослов", управитель приналежних академії маєтностей Василь Малюшицький-Суразький, призначав свою полемічну "Книжицю у шести розділах" (1588) теологічно підготовленим читачам, зокрема студентам вищих класів.

Як згадувалося вище, в Острозі викладали “сім вільних наук”, що поділялися на «тривіум», який складався з граматики, риторики, діалектики (мистецтво диспуту), і «квадріуму», куди входили арифметика (“лічба й рахування”), геометрія (“землі розмірення”), музика, астрономія. Проте аналіз джерел свідчить, що в Острозькій академії вивчалися також предмети, що не входили до «тривіуму» й «квадріуму». Учні оволодівали старослов'янською, грецькою, латинською й польською мовами, вивчали поезію та історію. Викладання філософії поряд з теологією в ту добу було прерогативою вищих навчальних закладів. Цей перелік засвідчує, що в Острозькій академії пріоритетною вважалася греко-візантійська культурна традиція. З мов перевага віддавалася старослов'янській, а також українській, що була близькою до народної, розмовної. В острозькій школі не занедбували й воєнні науки, спудеї часто робили вправи в стрілянні з гармат і рушниць, їздили на конях, пробували, як далеко летять стріли з луків [6, с. 58].

Престиж школи, науковий рівень навчання забезпечують викладачі. Чи не головна заслуга К.Острозького в тому, що він зумів зібрати під одним дахом видатних педагогів, і не лише українських, але з різних куточків Європи. У школі-академії при дворі князя Острозького зібралося сузір'я талановитих, всебічно освічених, як на свій час, людей. Захарія Копистенський так охарактеризував коло острозьких діячів: «Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських, ... які знають богословіє й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріярхів східних». У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук'яновича, були «представники всіх галузей тодішньої науки — медицини, астрології, філософії, богослов'я, проповідництва», математики. Як засвідчує один із найавторитетніших дослідників історії Острозької академії Ігор Мицько, запрошених фахівців «було тут більше, ніж у будь-якому навчальному закладі православного спрямування в Європі XVI—XVIII ст.» [7]. Більшість із них викладали в Академії, працювали в друкарні, входили до складу науково-літературного перекладацького гуртка.

У літературі, в тому числі й художній, знаходимо чимало яскравих описів того, як було організоване навчання в Острозькій академії. Вони є яскравим підтвердженням нашої тези про те, що цей навчальний заклад був осередком особистісно-орієнтованого виховання. Гортаємо, наприклад, історичну повість Панаса Феденка “Несмертельна слава”. У розділі «В Острозькій академії» так описується навчальний процес. “Наука в Острозькій школі була від дев’ятої години ранку до дванадцятої, потім по обіді – від третьої до шостої. За порядком у класах та в бурсі доглядали педагоги й ліпші ученики, – так звані “протосхоли”. Хіба це не зародки самоврядування? Читаємо далі: ”Пильні ученики сиділи на перших лавах, хоч були селянські або міщанські сини, ледачий, – чи був князь або вельможний шляхтич, – мусив терти штани “на ослячій лаві” [6, с. 57]. Сучасні педагоги назвали б такий підхід “ефектом зігріваючого сіяння успіху”. Він полягає в тому, що людина, яка переживає успіх, стає більш комунікабельною й проявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу й підтримку.

Однією з вирішальних умов успішної діяльності острозького науково-освітнього центру був тісний зв'язок педагогічного процесу Академії з дослідницькою діяльністю науково-перекладацького гуртка та роботою друкарні. Це особливо виразно простежується на другому етапі діяльності Академії з появою в Острозі нових учених і педагогів як українських, так і зарубіжних. Вочевидь, значною мірою це зумовлювалося загостренням ідеологічної боротьби напередодні й після проголошення Берестейської унії 1596 року. Серед острозьких друків особливий успіх мали «Буквар», “ради научения дитського”, виданий у 1578 році на основі львівського «Букваря» (1574 року); «Новий Завіт з Псалтирем» та окреме видання алфавітно-предметного покажчика до нього — «Книжка, собрание вещей нужнейших» (1580); «Хронологія» Андрія Римші, листівка церковнослов'янською, староєврейською та українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року (1581). І, нарешті, найголовніше видання того часу – «Біблія» (1581) – основоположна книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах раніше. «Острозька біблія» й закурений порохом мушкет, – як влучно висловився Є. Маланюк, – це могло би бути гербом тієї гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання «Біблії» було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів – на 8 років вікопомної доби на переломі XVI —XVII століть” [6, с. 60]. Острозька академія згуртувала навколо себе справді визначні наукові сили, внаслідок чого вона змогла «дати освіту значній кількості молоді й підготувати чимало видатних діячів».