
- •1. Основні поняття та категорії фольклористики як науки.
- •2. Фольклор і художня література. Проблема «фольклоризації» літературних текстів.
- •3. Проблема колективного та індивідуального в фольклорі.
- •4. Питання жанрово-тематичної співвіднесеності колядок і щедрівок
- •5. Цикл весняних обрядів та вірувань веснянок
- •6. Жанрово-тематична характеристика народних дум
- •7. Народні думи, які відображають різні аспекти стосунків українського народу з турками і татарами
- •8. Образи і поетика соціальних дум
- •9. Етапи історичного розвитку українського народу і тематична класифікація історичних пісень
- •10. Характеристика «Пісні про Байду». Стаття Франка «Пісня про…»
- •11. Тематичне розмаїття ліричних пісень
- •2.1. Історичний характер соціально-побутових пісень
- •2.2. Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень
- •12. Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади
- •13. Основні типи баладних сюжетів
- •14. Основні жанри дитячого фольклору
- •15. Жанрове визначення казки. Казка і легенда
- •16. Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ
- •17. Українська житійна традиція
- •18. Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона – жанрово-стильові ознаки
- •19. Києво-печерський патерик: історія написання й функціонування тексту
- •20. Галицько-Волинський літопис
- •21. Слово о полку Ігоревім
- •22. Творчість Івана Вишенського
- •23. Острозький літературний осередок кінця 17 – поч. 18 ст.
- •24. Львівська братська школа
- •25. Касіян Сакович
- •26. Образ Богдана Хмельницького
- •27. Література Києво-Могилянської академії
- •28. Вірші Івана Величковського
- •29. Життя і творчість Дмитра Туптала
- •30. Історія Русів. Специфіка жанру
- •31. Українська літописна традиція: козацькі літописи
- •32. Українське літературне бароко
- •33. Сад божественних пісень Сковороди
- •34. Жанрово-стильва характеристика «Енеїди»
- •35. Драматичні твори Котляревського
- •36. Школи українського романтизму (харківська, київська, галицька)
- •37. «Руська трійця» та її роль у розвитку л-ри на народній основі
- •38. Квітка-Основ»яненко – фундатор нової укр прози
- •39. Романтичні балади та історичні поеми Шевченка
- •40. Поезія Шеченка періоду «Трьох літ»
- •41. Творчість Шевченка періоду каземату та заслання
- •42. Розвиток байки в українській літературі 1 пол. 19 ст
- •43. Бурлескно- травестійна поезія в українській літературі 1 половини 19 ст.
- •44. Побутово-етнографічна драматургія 1 половини 19 ст
- •45. Переспіви й переклади в українській літературі 1 пол. 19 ст.
- •46. Творчість т. Шевченка останніх років життя
- •47. Повісті Шевченка
- •48. Щоденник Шевченка: суспільні та естетичні погляди
- •49. Сучасні проблеми шевченкознавства
- •98. Юрій Яновськи. Роман «Чотири шаблі».
18. Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона – жанрово-стильові ознаки
«СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ», Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану нашему Владимиру» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «С.» стверджує самостійність київської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «С.» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн. Центральну частину «С.» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли. Автор «С.» не тільки представник політ. прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «С.» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «С.», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона і Саву Сербських
"Слово про закон і благодать" має тричастинну побудову. Торкнувшись спочатку теми вселенського значення християнства, взаємозв'язків Старого та Нового заповітів, "закону" і "благодаті", автор послідовно розвиває основну ідею про рівноправність народів у духовному житті. Він доводить, що народу Русі не потрібна опіка Візантії, це новий народ, якому належить майбутнє. Далі, поступово звужуючи тему, автор переходить до другої частини "Слова" — руського християнства. Він особливо підкреслює, що Русь отримала християнство не від греків, які нібито просвітили "варварський народ", а за власним бажанням свого видатного діяча — "рівноапостольного" князя Володимира. Так автор переходить до третьої частини твору — похвали Володимиру Святославичу і продовжувачу його справ Ярославу Мудрому. Іларіон порівнює справи Володимира з діяннями візантійського Імператора Константина і його матері Олени, за яких християнство стало державною релігією Візантії. На думку Іларіона, однакові діяння вимагають однакового шанування. Цим самим автор підготовляє ґрунт для канонізації Володимира, з ім'ям якого пов'язано введення християнства на Русі. У наявності місцевих "святих" він вбачає одну з умов незалежності і давньоруської церкви, що в період середньовіччя дорівнювало державному суверенітетові. У похвалі "великому кагану" Володимиру патріотичний пафос Іларіона сягає найвищого напруження. Його патріотизм виявляється не тільки стосовно Руської землі, яка "вЂдома и слышима єсть всЂми четырми конци замли" , "славного града Кыєва... величеством сияюща", а й до руських князів-язичників, попередників Володимира. Він називає Святослава та Ігоря — князів, які свого часу уславилися хоробрістю та мудрістю і яких пам'ятають і шанують дотепер 14. Продовжувачем "славних" справ Володимира автор вважає Ярослава Мудрого і складає йому подяку за будівництво та оздоблення Софійського собору, оборонних споруд навколо Києва, зведення Золотих воріт з надбрамною церквою Благовіщення: "иже дом божій великый святый єго премудрости създа.. всякою красотою украси, златом и серебром и каменіємь драгыим и сосуды честными, яже церкви дивна и славна всЂм окружним странам, яко же ина не обрящется во всемъ полунощи земнЂмь от востока до запада и славный град твои Кыєв величеством яко вЂнцем обложил"