1.2 Конкурентоспроможність підприємств ресторанного господарства та чинники впливу на неї
Конкурентоспроможність підприємств ресторанного господарства – це узагальнюючий якісний показник життєстійкості підприємства, який характеризує ефективність використання ресурсного потенціалу, здатність в існуючих умовах виробляти продукцію та послуги, які за ціновими і неціновими характеристиками більш привабливі для споживачів порівняно з конкурентами; можливість адаптування до динамічного навколишнього середовища і вчасно реагувати на зміни ринку. Отже, конкурентоспроможність продукції та послуг ресторанного господарства – це властивість об'єкта, що характеризує рівень задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку.
Залежно від доходу споживачів конкурентоспроможність формується по конкретних видах об'єктів: середній якості для споживачів з низьким рівнем доходу; високій якості – для споживачів з середнім рівнем доходу; дуже високій (престижній) якості – для споживачів з високим рівнем доходу. В ринкових умовах конкурентоспроможність є головним фактором успіху на ринку чи конкретному його сегменті. Якщо сегмент ринку не зазначається, це означає, що даний об'єкт у певний період часу є кращим на ринку (у світі) зразком. Перш ніж порівнювати властивості об'єкта, що характеризує рівень задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку, необхідно визначитися з системою показників, за допомогою яких оцінюють властивості як конкретного об'єкта, так і аналогічного, який може бути прийнятий за еталон.
З точки зору використання сукупності споживчих властивостей товару (продукції) необхідно розрізняти поняття: споживча вартість, якість і корисний ефект. Споживча вартість – це спроможність товару (продукції) задовольняти потреби. Якість – потенційна спроможність товару (продукції) задовольняти конкретну потребу. Корисний ефект – фактична спроможність товару (продукції) задовольняти конкретну потребу.
Один і той самий товар (продукція) як споживча вартість може використовуватися в різних сферах, за різними напрямками. Наприклад, борошно як споживча вартість використовується в хлібопекарній, макаронній, кондитерський промисловості, в ресторанному господарстві. Завданням технологів є створення технології, при якій повністю використовується всі споживчи властивості споживчої вартості в різних напрямках так, щоб не було наднормативних відходів і втрат.
Необхідно створювати технології, що сприятимуть зменшенню частки не використаних споживчих властивостей будь-якого товару. Але наближення корисного ефекту товару (продукції) до споживчої вартості приводить до розуніфіковування товарів, технологій та інших елементів системи з метою створення товарів для задоволення кожної потреби окремо, що практично неможливо. Тому з метою забезпечення оптимального рівня уніфікації названих вище елементів і використання закону ефекту масштабу необхідно економічно обґрунтувати співвідношення між споживчою вартістю, якістю і корисним ефектом товару.
В умовах ринкової економіки конкуренція є формою економічної боротьби між окремими суб'єктами ринку за кращі умови задоволення свого попиту та кращі умови та результату господарювання. Конкуренція проявляє себе в межах конкретної галузі (галузева конкуренція) та в межах усього народного господарства (міжгалузева конкуренція). Залежно від місцезнаходження підприємств-конкурентів вона може бути внутрішньою або зовнішньою. Схематичне зображення елементів зовнішнього середовища наведено на рис. 1.2.
Конкурентна боротьба має багато різновидів в залежності від того, хто та при яких умовах до неї вступає. Найрозповсюдженішими видами конкуренції є:
видова – це конкуренція по однойменних послугах чи товарах (продукції) з різними споживчими якостями. Також і сама послуга може включати в себе різні комплекси послуг: повне або часткове обслуговування, задоволення споживачів тощо.
конкуренція всередині галузі (внутрішньогалузева) – конкуренція між ПРГ, які представляють повністю) однойменні послуги або випускають однойменні товари (продукцію). Фактично для підприємств громадського харчування – це конкуренція між підприємствами ресторанного господарства, які працюють в одному напрямку, виходять на одні й ті самі ринки.
міжгалузева – це конкуренція за краще вкладення капіталу. Цей вид конкуренції здебільшого притаманний підприємствам ресторанного господарства, які працюють не в ресторанному бізнесі, а в суміжних з ним галузях. Частково така діяльність викликана потребою в додатковій рекламі та налагодженні більш тісних зв'язків зі своїми клієнтами, частково – потребою в додаткових джерелах одержання прибутку.
функціональна – це конкуренція між взаємозамінюваними товарами (продукцією) чи послугами, досить розповсюджена в громадському харчуванні. Підприємство ресторанного господарства може самостійно займатися такою діяльністю, як самостійне виробництво продукції, або підприємство ресторанного господарства може співробітничати з іншими підприємствами, що виробляють аналогічну продукцію та надають такого роду послуги.
Рис. 1.2. Основні елементи зовнішнього середовища
Ще Адам Сміт визначив основні 5 умов конкуренції:
кількість конкурентів повинна бути достатньою, щоб виникнула боротьба за переваги;
конкуренти повинні діяти незалежно і не бути у змові;
всі економічні суб'єкти повинні володіти достатніми знаннями про ринкові можливості;
потрібен час, щоб ресурси почали відповідати знанням про ринкові можливості;
необхідна свобода дії на ринку, тобто свобода вступу економічних суб'єктів на ті чи інші ринки та свобода виходу з них.
Залежно від виконання даних умов в економічної літератури виділяють 4 види ринкових конкуренцій: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія.
Для більш повного уявлення кожного типу конкуренції необхідно зробити порівняльну характеристику кожного виду.
Таблиця 1.1