65. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі внутрішніх справ.

На органи внутрішніх справ покладаються такі основні завдання: гарантування особистої безпеки громадян; захист їх прав і свобод; забезпечення охорони громадської безпеки та громадського по­рядку; попередження, припинення злочинів та інших правопо­рушень; забезпечення дорожнього руху; накладення адміністра­тивних стягнень; гарантування пожежної безпеки тощо.

Необхідно розмежовувати терміни «громадський порядок» та «громадська безпека». В адміністративній науці зазна­чається, що громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян, а громадська безпека — це система відносин, яка складається в процесі запобігання та усу­нення загрози життю, здоров’ю та їх майну.

Правовими засадами діяльності й управління у галузі внутрішніх справ є Конституція України, закони: від 20.12.1990 р. «Про міліцію», від 18.02.1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність», від 26.03.1992 р. «Про внутрішні війська МВС України», від 30.06.1993 р. «Про дорожній рух», від 23.12.1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», від 01.12.1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», від 01.12.1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , від 24.01.1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», від 04.03.1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та по­садових осіб», від 22.06.2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», від 13.01.2011 р. «Про доступ до публічної інформації», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади», від 07.04.2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції»; укази Президента: від 10.04.1997 р. «Про Національну програму боротьби з корупцією», від 11.09.2006 р. «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», від 11.04.2008 р. «Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах», від 09.12.2010 р. «Про оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», від 06.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ»; постанови КМУ: від 08.12.2009 р. «Питання запобігання та протидії корупції в органах виконавчої влади» тощо.

Управління внутрішніми справами здійснюють: Президент України, КМУ, МВС України та його органи на місцях.

МВС України є центральним органом виконавчої влади, повноваження якого визначено в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України. Слід звернути увагу на міліцію, як складову МВС України, яка є державним озброєним органом виконавчої влади, що захищає життя і здоров’я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави. Вона виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції (див. закони «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» тощо).

Служба в органах внутрішніх справ є державною службою, яка характеризується цілим рядом особливостей. При вивченні цього питання слід звернутися до Закону «Про міліцію» і до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затв. Постановою КМУ від 29.07.1991 р.

Одним із напрямків діяльності органів внутрішніх справ е здійснення ними адміністративного нагляду, зокрема, адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі (Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі») та нагляд за безпекою дорожнього руху (Закон України «Про дорожній рух», Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України).

66. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі юстиції.

Правовими засадами управління у галузі юстиції є Конституція України, закони: від 02.09.1993 р. «Про нотаріат», від 24.03.1998 р. «Про державну виконавчу службу», від 01.07.2010 р. «Про дер­жавну реєстрацію актів цивільного стану», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; від 04.11.2010 р. «Про вико­навче провадження»; укази Президента України: від 03.10.1992 р. «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади», від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 06.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції Ук­раїни», постанови КМУ: від 28.12.1992 р. «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів мініс­терств та інших органів виконавчої влади», накази Мінюсту: від 01.06.1998 р. «Про затвердження Положення про Головне управління юстиції Мінюсту України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції та Положення про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції», від 24.05.2011 р. «Про затвердження Порядку погодження Міністром юстиції України призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників структурних підрозділів апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України», від 12.06.2007 р. «Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі», від 27.12.2010 р. «Про затвердження Порядку надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану», від 06.06.2011 р. «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства юстиції України з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України», від 08.06.2011 р. «Про затвердження Порядку складання та подання запитів на публічну інформацію, розпорядником якої є Міністерство юстиції України», від 10.04.12 р. «Про затвердження Положення про управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби».

Систему органів юстиції становлять:

— Міністерство юстиції;

— Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі;

— Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

На Міністерство юстиції покладаються такі основні завдання, як: підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконалення законодавства, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; організаційне та матеріальне забезпечення судів; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату; діяльність щодо реєстрації актів громадянського стану; розвиток правової інформації; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику застосування законодавства; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів; перевіряють стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади тощо.

Органи юстиції здійснюють керівництво органами реєстрації актів громадянського стану, яке полягає у: контролі за додержанням вимог законодавства про реєстрацію актів громадянського стану; розробці пропозицій щодо його вдосконалення; підготовці форм актів громадянського стану і форм звітності; наданні практичної та методичної допомоги ор­ганам реєстрації актів громадянського стану; здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації їх працівників.

67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою.

Державна служба — це соціально-публічне явище, яке характеризується правовим, со­ціальним, політичним, процесуальним, організаційним аспектами і потребує управлінського впливу з огляду на ті завдання і функції, які на неї покладаються.

Правовими засадами управління державною службою є Конституція України, закони: від 16.12.1993 р. «Про державну службу», від 13.01.2011 р. «Про доступ до публічної інформації», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади», від 07.04.2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції»; укази Президента України: від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 18.07.2011 р. «Питання управління державною службою в Україні»; поста­нови КМУ: 15.02.2002 р. «Про затвердження Порядку про­ведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців», від 25.05.1998 р. «Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах ви­конавчої влади», від 13.06.2000 р. «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», від 28.12.2000 р. «Про затвердження Положення про прове­дення атестації державних службовців» тощо; нормативні накази Нацдержслужби.

Спеціальним органом управління державною службою є Національне агентство з питань державної служби України (створене на базі Головного управління державної служби України), діяльність якого регламентується Положенням про Національне агентство з питань державної служби України, затв. Указом Президента України від 18.07.2011 р.

Основними завданнями Нацдержслужби України є: а) забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби; б) участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування; в) здійснення функціонального управління державною службою; г) розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням; д) методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби; ж) організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; з) організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління; і) здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу; ї) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; к) розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

При вивченні питання про адміністративну відповідальність за корупцію слід звернутися до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» і Глави 13-А КУпАП (ст.ст. 172-2 -172-9).

68. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі освіти і науки.

Конституція України у ст. 53 закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами: законами: від 23.05.1991 р. «Про освіту», від 10.02.1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 13.05.1999 р. «Про загальну середню освіту», від 22.06.2000 р. «Про позашкільну освіту», від 11.07.2002 р. «Про дошкільну освіту», від 17.01.2002 р. «Про вищу освіту», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; указами Президента України: від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 25.04.13 «Положення про Міністерство освіти і науки України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України», від 31.05.2011 р. «Про Положення про Державну службу молоді та спорту України»; постановами КМУ: від 22.08.2000 р. «Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації», від 07.07.2010 р. «Деякі питання передачі вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки України», від 20.04.2011 р. «Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти», від 30.05.2011 р. «Деякі питання надання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України і Державною службою інтелектуальної власності платних адміністративних послуг», від 13.07.2011 р. «Про створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти», від 13.07.2011 р. «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» тощо.

Правові засади управління галузі науки визначено законами: від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 10.02.1995 р. «Про наукову та науково-технічну експертизу», від 25.06.09 р. «Про наукові парки», від 17.03.2011 р. «Про цент­ральні органи виконавчої влади»; указами Президента України: від 19.04.2006 р. «Питання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки», від 11.09.2008 р. «Про додаткові за­ходи щодо розвитку наукової і науково-технічної діяльності На­ціональної академії правових наук України», від 21.05.2010 р. «Питання Національної академії правових наук України», від 09.12.10р. «Про оптимізацію системи центральних органів ви­конавчої влади», від 25.04.13 «Положення про Міністерство освіти і науки України», від 08.04.2011 р. «Про за­твердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Поло­ження про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України»; постановами КМУ: від 07.04.1998 р. «Про затвердження Положення про атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ», від 13.08.1999 р. «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників», від 13.08.1999 р. «Про затвердження нової редакції Статуту Національної ака­демії аграрних наук України», від 18.10.1999 р.

Організаційними засадами реалізації права на освіту є система державних органів, які забезпечують уп­равління освітою, та система закладів освіти, на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки. Органами державного управління у цій галузі є: КМУ, Міністерство освіти і науки, діяльність якого регулюється Положенням про Міністерство освіти і науки затв. Указом Президента від 25.04.13 р., інші центральні органи виконавчої влади (напр., МВД, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України), управління та відділи освіти місцевих державних адміністрацій (див. Типове положення про управління освіти обласної, Київської та Севас­топольської міської державної адміністрації, Типове положення про відділ освіти районної, районної у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій), органи місцевого самоврядування).

Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: ди­ректор (див. закони «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту» тощо) ректор, президент (див. Закон «Про вищу освіту»)

Управління галуззю науки здійснюють: КМУ, Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади.

В Україні діє Національна академія наук України (НАН Ук­раїни) — державна самоврядна наукова організація, яка ор­ганізовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук.

69. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі митної справи.

Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Правовими основами управління у галузі митної справи є Митний кодекс України від 13.03.12р., закони: від 05.02.1992 р. «Про Єдиний митний тариф», від 06.09.2005 р. «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; укази Президента України: від 04.07.1998 р. «Про гуманітарну допо­могу, що надходить з України», від 18.03.13р. «Про Міністерство доходів і зборів», від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»; поста­нови КМУ: від 13.12.2002 р. «Про обсяг та порядок ввезення гро­мадянами на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих,речей громадян», від 18.05.2011 р.

Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються. У складі Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів утворюються та діють підрозділи податкової міліції. Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань:

забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики;

забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);

Його основними завданнями є:

1) забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики, а також боротьба з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, здійснення в межах своїх повноважень контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів;

2) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

3) забезпечення формування та реалізація державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску;

4) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Служба в митних органах є особливим видом державної служби України. Її організовано на принципах: пріоритет прав і свобод громадянина й людини у митній справі; рівний доступ громадян України до служби в митних органах; єдність вимог, що застосовуються до проходження служби в митних органах; професіоналізм і компетентність службовців митних органів; гласність їх діяльності тощо.

При вивченні питання про адміністративну відповідальність за порушення законодавства у галузі митної справи слід звернутися до дисертацій: Мармилова Т.Д. «Підстави та порядок встановлення та реалізації митних пільг та преференцій в Україні», 2010; Дукова Н.М. «Адміністративно-правовий статус митної варти», 2011 тощо.

70. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі соціального захисту населення.

Правовими заса­дами управління соціальним захистом населення є: Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р., закони: від 05.11.1991 р. «Про пенсійне забезпечення», від 20.12.1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 09.04.1992 р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звіль­нених з військової служби, та деяких інших осіб», від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», від 16.12.1993 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», від 07.03.1996 р. «Про страхування», від 24.03.1998 р. «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», від 23.09.1999 р. «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності», від 02.03.2000 р. «Про загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування на випадок безробіття», від 01.06.2000 р. укази Президента України: 06.04.2011 р. «Про Положення про Міністерство соціальної політики України», від 06.04.2011 р. «Про Положення про Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України», від 06.04.2011 р. «Про Положення про Пенсійний фонд України», від 06.04.2011 р. «Про Положення про Державну інспекцію України з питань праці»; постанови КМУ: 21.08.2001 р. «Деякі питання надання державної соціальної допо­моги малозабезпеченим сім’ям», від 17.08.2002 р. «Про вдоскона­лення механізму надання соціальної допомоги», від 24.02.2003 р.

Центральним органом управління соціальним захистом населення є Міністерство соціальної політики України (створено на базі Міністерства праці і соціальної політики Ук­раїни), діяльність якого регламентується Положенням про Мініс­терство соціальної політики України. Мінсоцполітики покликане реалізовувати єдину державну політику щодо соціального забез­печення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку й організації роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо.

Пенсійний фонд України є центральним органом вико­навчої влади, що здійснює керівництво солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, про­водить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, при­значає пенсії та готує документи для їх виплати. Його діяльність спрямовується та координується Міністром соціальної політики України. Він здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через свої місцеві органи: головні управління в АРК, областях, мм. Києві та Севастополі; управліннях в районах, містах і районах у містах.

Державний конт­роль у сфері соціального захисту здійснюють: Міністерство со­ціальної політики України та Пенсійний фонд України та їх те­риторіальні органи, а нагляд — Державна інспекція України з питань праці (див. Положення про Державну інспекцію України з питань праці).