10. Проблеми локального правового регулювання трудових відносин.

Локальне нормативно-правове регулювання праці є складовою частиною загальної системи правового регулювання, виконує його кінцеву мету – урегулювання трудових відносин. Правовою базою для нього є загальні правові норми, які за своїм характером є диспозитивними, визначають напрямки, завдання та коло питань, які підлягають регулюванню. Роль і значення локального нормативно-правового регулювання трудових відносин обумовлена його характеристикою як допоміжного регулятора. На думку дисертанта, така характеристика простежується у специфічних функціях, що притаманні локальному нормативно-правовому регулюванню. Крім загально-правових функцій локальне нормативно-правове регулювання виконує такі специфічні функції як конкретизація правових норм, заповнення прогалин у праві, вплив на законотворчість через практику первинного регулювання. Локальне нормативно-правове регулювання праці базується на принципах, що характеризують його сутність, спрямованість та організаційні засади. Ними є: недопущення погіршення становища працівників порівняно з законодавством, оптимальне поєднання з централізованим правовим регулюванням, принцип диспозитивності, а також принцип соціального партнерства. Розкривається зміст вказаних функцій та принципів. Зародження локального регулювання праці пов’язано з виникненням у дореволюційному етапі (1835 - 1917р.р.) фабрично-заводського законодавства в Російській імперії, до якої відносилась деяка частина українських земель. Саме в той період з’явилися перші локальні акти хазяйської влади, які регулювали трудовий розпорядок на підприємстві, а пізніше тарифні (колективні) договори.

Радянський етап (1917-1991 р.р.) поділяється дисертантом на кілька періодів, під час яких процес формування призупинявся або набував подальшого розвитку. Різні політичні та економічні умови у цей період обумовили встановлення системи централізованого регулювання у сфері праці, коли перевага віддавалася адміністративним, а не економічним методам управління. Поступово розширювалися межі локального нормативно-правового регулювання.

Етап переходу до ринкової економіки (1991р. – по теперішній час) поставив завдання зміни та оновлення трудового законодавства з подальшою демократізацією правового регулювання. Посилилися процеси локального нормативно-правового регулювання праці, але суттєвих змін у цьому напрямку не відбулося.

У підрозділі 1.2. акцентується увага на те, що локальне нормативно-правове регулювання праці як допоміжний регулятор завжди вирішувало ті питання, які не в змозі було вирішити централізоване регулювання. Історико-правовий аналіз еволюції локального нормативно-правового регулювання дозволяє більш глибоко розібратися у сучасних проблемах регулювання трудових відносин, оскільки тільки за умови гармонійного поєднання історико-правового досвіду й реалій сьогодення може бути побудоване досконале законодавство про працю.

Перспективи розвитку локального нормативно-правового регулювання праці пов’язуються з його подальшим посиленням, але масштаби цього процесу повинні бути встановлені залежно від стабілізації економічних і політичних факторів. Цільова спрямованість державного регулювання праці на шляху до стабілізації ринкових відносин змушена буде втрачати імперативність і переходити до рекомендаційного характеру загальних норм. Межі державного регулювання повинні будуть окреслювати лише встановлення основних прав у сфері праці, гарантій їх реалізації, принципи як основні провідні засади. У свою чергу локальне нормативно-правове регулювання може бути розширене і забезпечувати регламентацію трудових відносин локальними правовими актами, що містять норми трудового права. Принципово важливим при цьому є баланс взаємодії двох рівнів правового регулювання.

Стаття Локальне правове регулювання.