101. Воля як самоврядування

102. Здійснення самоконтролю, автоуправління, авторегуляції, автооптимізаці, самодетермінації, самоініціації й самогальмування. Самомобілізація й самостимуляція.

Воля як свідоме самокерування людиною своєю по­ведінкою передбачає її самостійність у прийнятті рі­шення, ініціюванні, плануванні, здійсненні та контролі дій. Із цим пов'язана здатність людини до самодетермі­нації та саморегуляції власної діяльності, підпорядку­вання цьому психічних процесів і станів.

Довільне керування охоплює самодетермінацію, самоініціювання і самогальмування дій, самоконтроль (дій, станів, емоцій), самомобілізацію та самостимуляцію. Воно є інтегральним духовно-душевним та психофізіо­логічним процесом, який актуалізує, крім вольового зусилля, мотиви (бажання, повинність), інтелектуальну активність, моральну та духовну сфери особистості. Ґрун­тується довільне керування на фізіологічних процесах і особливостях їх перебігу (властивостях нервової системи).

103. Теоретичні підходи до проблеми волі: загальна характеристика.Тут переклад з російської,так що може бути трохи неправильним

Традиційно воля визначається як свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене в умінні долати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків.  Серед найбільш популярних напрямків у дослідженні проблеми волі виділяються так звані гетерономной й автономні (або волюнтаристські) теорії волі 

1. Гетерономной теорії зводять вольові дії до складних психічних процесів неволевой характеру - асоціативним і інтелектуальним процесам.  Передбачається, що спочатку виникає імпульсивна поведінка, потім на його основі актуалізується дію, вироблене на основі звички, а вже після цього - дія, контрольоване розумом, тобто вольове дію. Відповідно до цієї точки зору, кожен вчинок є вольовим, тому що кожна дія розумно.  Гетерономной теорії мають переваги і недоліки. Їх перевагою є включення фактора детермінізму в пояснення волі. Тим самим вони протиставляють свою точку зору на виникнення вольових процесів точці зору спіритуалістичних теорій, які вважають, що воля є якась духовна сила, що не піддається ніякої детермінації. Недоліком цих теорій є твердження, що воля НЕ субстанциональна, не має власного змісту і актуалізується тільки в разі потреби. Гетерономной теорії волі не пояснюють явищ довільності дій, феномен внутрішньої свободи, механізмів утворення вольової дії з не-вольового.  Проміжне місце між гетерономними і автономними теоріями волі займає афективна теорія волі В. Вундта. Вундт різко заперечував проти спроб виводити спонукання до вольової дії з інтелектуальних процесів. Він пояснює волю за допомогою поняття афекту. Найсуттєвіше для виникнення вольового процесу - активність зовнішньої дії, яке безпосередньо пов'язане з внутрішніми переживаннями. У найпростішому вольовому акті Вундт виділяє два моменти: афект і пов'язане з ним дію. Зовнішні дії спрямовані на досягнення кінцевого результату, а внутрішні - на зміну інших психічних процесів, включаючи емоційні. 

• 2. Теорії автономної волі пояснюють цей психічний феномен виходячи із законів, закладених в самому вольовому дії. Всі теорії автономної волі можна розділити на три групи:

  • мотиваційний підхід;

  • підхід вільного вибору;

  • регуляційної підхід. Мотиваційний підхід означає, що воля, так чи інакше, пояснюється за допомогою категорій психології мотивації. У свою чергу він поділяється на: 1) теорії, які розуміють волю як надлюдську, світову силу, 2) теорії, що розглядають волю як початковий момент мотивації дії і 3) теорії, які розуміють волю як здатність долати перешкоди. 

Підхід вільного вибору полягає в співвідношенні вольових процесів з проблемою здійснення вибору, з ситуацією, в якій нерідко виявляється будь-яка людина. І. Кант цікавився питанням про сумісність, з одного боку, детермінованості поведінки, а з іншого - свободи вибору. Причинність матеріального світу сопоставлялясь їм з детермінованість поведінки, а моральність припускала свободу вибору. Воля стає вільною при підпорядкуванні її моральному закону. 

Регуляційної підхід співвідносить волю нема з певними змістами, а з функцією здійснювати контроль, управління і саморегуляцію. М.Я. Басов розумів волю як психічний механізм, через який особистість регулює свої психічні функції. Вольове зусилля визначається як суб'єктивне вираження регулятивної вольової функції. Воля позбавлена ​​здатності породжувати розумові чи інші дії, але вона їх регулює, виявляючись в увазі. За К. Левіну, воля дійсно може здійснювати управління афектами і діями. Цей факт довели багато експерименти, проведені в його школі.