99. Воля як реальне й самостійне психічне явище.

Волю в психології найчастіше визначають:

• через ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ особистості - ініціативність, самовла­дання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо;

• через ДОВІЛЬНУ РЕГУЛЯЦІЮ поведінки, психічних процесів;

• через ВОЛЬОВІ ДІЇ, які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.

Жодна з наведених ознак не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію в її специфіці.

ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехре­щуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному про­цесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.

Загалом вольова діяльність особистості охоплює:

• вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку,

• вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;

• вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобі­лізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани проявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;

• вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації.

Воля виконує дві взаємопов'язаних функції - спонукальну й гальмі­вну.

Спонукальна функція забезпечує активність людини в подо­ланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов'язані з передбаченими наслідками дії.

Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів — від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних вия­вів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукаль­ною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, вико­нання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції.

100. Вольова регуляція як вид довільного керування

Однією із форм довільної регуляції є вольова. Вона пов'язана тільки зі свідомою вольовою напруженістю, необхідністю навмисних вольових зусиль для подолан­ня труднощів. Її основна особливість - свідома мобілі­зація особистістю своїх духовних, моральних, психічних і фізичних можливостей. Вольову регуляцію характе­ризують: свідома навмисність поведінки, що ґрунтуєть­ся на програмі досягнення мети; свідомий вибір способу дії; оцінювання труднощів і перешкод на шляху до мети; усвідомлення необхідності мобілізації вольових зусиль для їх подолання; свідомий контроль за вико­нанням плану, порівняння результатів із метою.

Як різновид довільного керування вольова регуля­ція реалізується через довільні дії - вольові дії, основ­ною ознакою яких є прояв вольових зусиль. Наприклад, моральні якості людини можуть виявлятися на рівні свідомих намірів, для чого необхідні вольові зусилля, і на рівні безпосередніх моральних потреб - без боротьби з конкуруючими бажаннями, за моральною звичкою. Психологічна структура волі поєднує такі складові: пізнавальну (пошук правильних рішень, контроль за їх виконанням, самооцінювання результатів вольових дій); виконавчу (регуляція виконання рішень за допо­могою свідомого самопримусу); емоційно-мотиваційну (підсилення пізнавальних і виконавчих процесів). Про­являється психологічна структура волі в самомотивуванні, переживанні почуття обов'язку, честі, наснаги, впевненості тощо. Підсилює воля енергію й активність.

Свідомий характер довільних актів зумовлюється участю розуму в процесі мотивації. Мимовільні акти (рухи, увага) завжди усвідомлюються після початку дії; довільні - ще до їх початку (уявлення про дію).

Недостатньо усвідомлена і тому невольова актив­ність відбувається за наявності в людини часу і відсут­ності програми діяльності, наслідком чого є безцільне його витрачання. Стан ненавмисної активності буває за тривалого очікування і зазвичай характеризується нетерплячістю.

Характерною ознакою довільних актів є не тільки їх свідомий характер, а й зв'язок із мисленням та мовою. Ще Лукрецій Кар (99-45 р. до н. е.) стверджував, що джерелами волі є не тільки бажання, які випливають із потреб, а й покликані задовольняти їх зовнішні об'єкти, представлені в душі як образи. У деяких випадках обра­зи предметів можуть виникати не внаслідок прямого впливу об'єкта, а породжуватися бажанням, пов'яза­ним із ним раніше. Бажання і перцептивні образи речей трансформуються в реальні дії. Вибір акту поведінки визначає розум, основна функція якого полягає в зіста­вленні та доборі уявлень.

Залежно від спрямованості вольова регуляція може бути пусковою (формування мети, прийняття рішення, початок дій) і виконавською (витрата вольових зусиль на те, щоб у потрібний момент підсилити чи послабити, прискорити чи сповільнити дію, проконтролювати результат, виправити помилки чи призупинити вико­нання дії). За наявності конфлікту між мотивами одна­кової сили його результат зумовлюється вольовим імпульсом, що рефлекторно підсилює один із них.