45. Вплив уваги на психічну діяльність

Загальним фізіологічним механізмом уваги є орієнтовний рефлекс, сутність і призначення якого полягає в забезпеченні безпеки живої істоти. Крім того, у людини фізіологічна основа уваги обумовлена ​​роботою тих же мозкових утворень і центрів, що і задіяні в породження інших психічних процесів: волі, сприйняття, відчуття. Не маючи спеціалізованого мозкового центру увагу, обумовлена, як і воля, ретикулярною формацією, нервово-біологічної структурою, розташованою в стовбурі мозку і та,яка активує мозкову діяльність. Крім того, важливу роль у підтримці уваги у людини грає і друга сигнальна система.

Фізіологічну основу уваги становить також оптимальний осередок збудження, тобто така ступінь активації певних ділянок мозку, які є мозковими центрами аналізаторів, яка дозволяє забезпечити стійкість і продуктивність психічних процесів, задіяних в даний момент.

Наявність домінуючого осередку збудження, домінанти, в корі головного мозку дозволяє зрозуміти, як відбувається збереження необхідного зосередження уваги, коли сторонні подразники не в силах відвернути людину або тварину від предмета уваги.

Велике значення для фізіологічного забезпечення функціонування уваги має вироблення динамічних стереотипів, тобто об'єднання кількох умовних рефлексів в єдиний ланцюжок, яка підкріплюється лише наприкінці. Коли динамічний стереотип вироблений, жива істота після першого ж сигналу до його запуску або після першого ж дії виробляє все інше, активуючи при цьому увагу.

Так, наприклад, порося в цирку розгортає п'ятачком довгий килимок, отримуючи в кінці цього складного для нього дії винагороду. Так, навчившись водити машину, людина починає стежити не за перемиканням передач, показаннями приладів і дорожньою обстановкою, а й помічати, що відбувається навколо рухомого автомобіля.

В даний час в мозку відкриті нейрони, які так і називаються «нейрони уваги». Це нервові клітини, що спеціалізуються на виборчій активації психічних процесів. Принципи їх діяльності - реверберація, тобто вони активізуються, але збудження довго не зникає, а як би пульсує.

Увага виражається і в позі, і в міміці. Поза уваги характеризується гальмуванням непотрібних для діяльності рухів, націленістю органів почуттів і всього корпусу на об'єкт уваги.

46. Зовнішня увага - це увага, яка визначає спрямованість психіки на предмети і явища навколишнього світу, а також на власні дії з об'єктами.Внутрішня увагу - це спрямованість психіки на внутрішній стан організму.Довільна увага - це активна, свідома, вольова увагу властива тільки людині і визначається вимогами діяльності. Довільна увага вимагає вольових зусиль і регуляції спрямованості психіки за допомогою мови, тобто другої сигнальної системи.

47. Мимовільна увага - це увага, що виникає в результаті дії сильного подразника, що відрізняється або інтенсивністю, або новизною. Зазвичай мимовільне увагу швидко згасає. Однак якщо подразник викликає емоційний відгук, воно може утримуватися тривало, хоча і з коливаннями. Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Недостатньо концентрована, надмірно рухлива увага раптово переключається з одного предмета на інший. В основі цього явища лежить безумовно зорієнтований рефлекс (“Що таке?”).

48. Післядовільна увага - це увага, яку виникає слідом за довільною. У після довільної уваги вольове напруження знижується, і виникає виборче зосередження на об'єкті в силу його цінності для людини. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

49 У клінічній практиці медичні працівники частіше за інші розлади уваги спостерігаються підвищені відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об'єкті або діяльності. Увага їхня нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.

Відволікання уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з'явитися після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета.

При ураженні лобових часток кори великого мозку спостерігається зниження здатності до переключення уваги. Переключення може бути настільки загальмоване, що хворий повторно виконує раніше виконану дію, не помічаючи цього.

Спостерігаються і протилежні випадки, коли здатність до переключення уваги посилюється. Таке порушення уваги характерне для хворих, які перебувають у маніакальному стані.

Неуважність

Гіперметаморфоз уваги - підвищена отвлекаемость. Надмірна рухливість уваги, постійний перехід від одного виду діяльності до іншого. При виконанні коректурної проби та інших завдань хворі пропускають окремі рядки в таблиці, закреслюють інші символи, забувають інструкцію.

Звуження обсягу уваги - патологічне зосередження, обумовлене слабкістю його розподілу. Зустрічається при пухлинах головного мозку і при невротичних розладах.

Виснаженість уваги - Прогресуюче ослаблення інтенсивності уваги в процесі роботи. Виявляється по різкого зниження якості і темпу виконання завдання. Швидка виснаженість уваги властива хворим з травмами черепа (S06) та іншими органічними захворюваннями мозку

Інертність уваги - неможливість своєчасної переключення або патологічна фіксація уваги. Спостерігається у хворих на епілепсію, при психопатіях з Паранояльний розвитком, при психопатоподібній формі шизофренії.

До розладів уваги, що отримали назву старечої неуважності, відносять її слабке переключення у поєднанні з недостатньою концентрацією. Увага людини фіксується на одному предметі, діяльності чи темі міркування, але, на відміну від «професорської» неуважності, таке зосередження неефективне. Таке явище неуважності спостерігається в станах депресії і тривоги, коли мислення людини довго і безупинно зайняте повторюваними і марними думками й образами.

50.

51. Досліджувати увагу почали вже на етапі становлення наукової психології. Фактор уваги істотно впливав на результати фізіологічних експериментів, тому цю проблему почали вивчати найбільші фізіологічні лабораторії XIX ст. В одному зі своїх ранніх досліджень В. Вундт вивчав ефекти уваги в дослідах з реєстрацією часу реакції на зоровий і слуховий стимули за умови їхнього збігу. Вчення про увагу як процесу апперцепції - основа його концепції свідомості.

У працях В. Джемса, Е. Тітченера, Т. Рібо було сформульовано фундаментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження. М.М. Ланге з 1893 р. виокремив вісім основних поглядів на природу уваги. У межах гештальтпсихології розгорнулася різка критика менталістичного підходу до проблем уваги. Обстоювали точку зору, відповідно до якої об´єктивна структура поля, а не інтенції суб´єкта (як у психології свідомості) визначає сприйняття предметів і подій. Увагу розглядали також як Его-об´єктну силу (тобто силу об´єкта, який концентрує на собі увагу). Біхевіористи відкинули «увагу» і «свідомість» як головні поняття старої менталістської психології, тому впродовж тривалого часу увагу досліджували тільки в руслі прикладних і фізіологічних проблем.

Інтерес до проблеми уваги з новою силою виявився в межах когнітивної психології, історія якої почалася з аналізу уваги і пам´яті. У 1953 р. К. Черрі запропонував лабораторний варіант методики, образно названої «Вечірка з коктейлем», яка дала поштовх до розвитку експериментування і створенню численних моделей уваги. Упродовж наступних років було запропоновано нові експериментальні ситуації й розроблено ретельні методи реєстрації феноменів уваги.

У радянській психології проблеми уваги досліджували в межах пропонованих загальнотеоретичних підходів. Найцікавіші ідеї висловили Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.Ф. Добринін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе.

Нині чимало концепцій уваги, запропонованих досить давно, знаходять «друге дихання». Зокрема, в американській психології всі підручники, які описують проблему уваги, починаються з цитат В. Джемса.

М.Ф. Добринін розглядав увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на діяльність з об´єктом. Такий підхід близький до позиції відомого американського психолога У. Найсера. У межах психології установки Д.М. Узнадзе увагу розглядали як змістовний процес, який організує, контролює специфічно людські форми поведінки. Така позиція стає дедалі популярнішою в концепціях, які зосереджують свою увагу на метакогнітивних процесах, що регулюють і організують когнітивну активність (Дормашев, Романов).

Усі великі психологічні напрями неминуче виходили на проблему уваги, намагаючись описати коло явищ, які становлять це поняття, і розкрити його механізми.

52. З суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою та ін ) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливості індивідуальної і групової поведінки людей закономірності формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини. Без філософії психологія не могла б опрацьовувати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. І логіка як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша — його процесуальний, а друга — результативний аспекти.

Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін. ) поглиблює уявлення про психіку як результат і чинник еволюції, доводить вивчення п механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів Проте ці механізми не можуть вивчатися без аналізу їх власне психологічного змісту.

Не менш виразний зв'язок психології з педагогічними, медичними технічними науками, математикою. Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може ігнорувати закономірності сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги, динаміку засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей, розвиток особистості школяра. Медичним наукам, зокрема психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні «внутрішньої картини» хвороби, визначенні оптимальної терапевтичної тактики, застосуванні методів психологічного впливу на хворого. Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Математика має справу з просторовими формами й кількісними відношеннями і безпосередньо не звертається до психології. Однак психологію цікавить, наприклад, як у дитини виникає поняття числа, за допомогою якої системи координат людина орієнтується у просторі, як співвідносяться між собою кількісні і якісні способи побудови психічного образу. Відповіді на ці питання стосуються й математики. Адже ця наука, незважаючи на безмежність її абстракцій, має вихідні положення (те саме поняття числа), зміст яких пов'язаний із закономірностями функціонування людської психіки.

54. Довільна і мимовільна пам'ять. Ці види пам'яті розрізняють­ся залежно від мети та способів запам'ятовування і відтворюван­ня. Якщо не ставиться спеціальна мета запам'ятати й пригадати той чи інший матеріал і він запам'ятовується пасивно, немовби сам собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, — така пам'ять є мимовільною. Якщо ставиться спеці­альна мета запам'ятати, застосовуються відповідні мнемічні (від грецького слова «мнеме» — пам'ять) прийоми, робляться вольові зусилля — така пам'ять буде довільною.

Мимовільна пам'ять у своєму розвитку передує довільній. Весь життєвий досвід дитини спочатку грунтується в основному на мимовільній пам'яті й набувається дитиною без спеціального наміру запам'ятати і без спеціальних зусиль. Однак у свідомій активній діяльності, у засвоєнні системи знань, умінь і навичок (наприклад, у навчанні) довільна пам'ять займає провідне місце'.