17. Психофізична проблема: способи розв’язання.

Емпірична психологія стояла на позиціях дуалізму, тобто ідеалістичного навчання про те, що світ складається з двох самостійних і не пов'язаних один з одним початків — духовного і матеріального. Основною ознакою матеріальних явищ представники дуалізму вважали протяжність. Психічні явища такою ознакою не відрізнялися: думки, почуття, бажання не можливо про них сказати, що вони мають розміри, знаходяться праворуч або ліворуч тощо Відмітною їх ознакою є те, що вони надані тільки у свідомості людини. Це і послужило для філософів-дуалістів підставою до виділення цих явищ в особливий духовний світ, що існує і розвивається за своїми власними законами цілком незалежно від явищ протяжного матеріального світу. Дуалізм створив для емпіричної психології непереборні труднощі при вирішенні так званої «психофізичної проблеми». Теорії вирішення «психофізичної проблеми»

Дані досвіду показують, що між тілесними процесами в організмі і внутрішніми психічними процесами існує певний зв'язок. Порушення правильного перебігу фізіологічних процесів зараз же приводить до відповідних змін і в плині психічних процесів. Наприклад, в залежності від фізичного стану організму людина відчуває то втома, то бадьорість. Необхідність науково пояснити цей зв'язок і є основою «психофізичної проблеми». Для вирішення цієї проблеми в емпіричній психології було запропоновано кілька теорій.

Теорія психофізичної взаємодії

Вона стверджувала, що між психічними явищами й матеріальними процесами в організмі існує взаємодія: фізіологічні процеси впливають на психічні та навпаки. Однак цей висновок суперечив основним принципом дуалізму, згідно з яким психічний, не відрізняючись протяжністю, не може переходити у фізичне, так само як фізична не може переходити в психічне. Стоячи на позиціях дуалізму, не можна було одночасно визнавати істинність теорії психофізичного взаємодії.

Теорія психофізичного паралелізму

Теорія стверджувала, що фізіологічні і психічні процеси протікають лише паралельно, будучи абсолютно незалежними один від одного. Наприклад, коли під час ходьби в тілі людини відбуваються певні фізіологічні процеси, в його свідомості одночасно, але цілком незалежно від перших, відбувається деяка зміна психічних переживань (людина сприймає свою ходьбу). Згідно з цією теорією нервово-м'язові процеси, з одного боку, і рухові відчуття — з іншого, існують одночасно, але тільки як паралельні і по суті ніяк не пов'язані один з одним процеси: ряд матеріальних явищ в організмі і незалежно від нього існуючий ряд психічних явищ у свідомості людини збігаються один з одним за часом так, що певних змін в одному ряду відповідають строго певним, але повністю незалежним від перших, змін в другому ряду.

Чим же пояснюється такий дивний паралелізм? Представники дуалістичної філософії, слідом за її родоначальником Декартом, стоячи на позиціях ідеалізму, стверджували, що хоча світ і складається з двох початків — матеріального і духовного, але все ж в основі світу лежить і керує їм початок духовний (божественний). Паралельне існування настільки відрізняються за своєю сутністю матеріальних і духовних явищ є результат «передвстановленою гармонії». Таке пояснення показує, що теорія психофізичного паралелізму ненаукова.