1.3. Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці

Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток гнучкості, дають найбільший ефект, якщо їх починають систематично і цілеспрямовано застосовувати в молодшому шкільному віці. У цей період м'язи зберігають досить велику еластичність, а суглобово-зв'язковий апарат уже в змозі витримувати певні навантаження, що виникають при виконанні вправ на розтягування (на початку навантаження повинні бути невеликими) - вправи на розтягування слід застосовувати в малих дозах, але досить часто, щоб можна було використовувати ефект післядії цих вправ. На початковому етапі розвитку гнучкості вправи на розтягування не повинні викликати у займаються хворобливі відчуття. У молодшому шкільному віці особлива обережність необхідна при виконанні вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребетного стовпа і плечових суглобів. Ці ланки опорно-рухового апарату у дітей 7 - 11 років ще дуже ніжні і легко травмуються. З усіх зчленувань опорно-рухового апарату найбільш легко в цей період переносять навантаження, пов'язані із застосуванням розтягуючих сил, тазостегнові і гомілковостопні суглоби. Тому, на початку треба розвивати рухливість саме цих суглобів (А. М. Шлемін, 1973р. Стор. 169). Обсяг і інтенсивність вправ на гнучкість повинна підвищуватися поступово. До 10 - 11 років потрібно утримуватися від виконання нахилів вперед і назад з максимальною амплітудою. На початковому етапі розвитку гнучкості не варто застосовувати велику кількість пасивних вправ. Активна і пасивна гнучкість у цьому віці розвиваються паралельно. Використання динамічних вправ призводить до зростання активної гнучкості на 19 - 20%, а пасивної на 10 - 11%. Використання пасивних вправ забезпечує збільшення активної гнучкості на 13%, а пасивної на 20%. На думку А.П. Матвєєва, у дітей молодшого шкільного віку найбільш ефективно комплексний розвиток гнучкості, коли динамічні вправи для розвитку активної і пасивної гнучкості складають по 40% часу, відведеного на уроці, а на виконання статичних вправ - 20%. Рівень розвитку гнучкості повинен кілька перевершувати ту максимальну амплітуду, яка потрібна для оволодіння технікою досліджуваного рухової дії - це запас гнучкості. Досягнутий рівень гнучкості слід підтримувати повторним відтворенням необхідної амплітуди рухів. Тому на уроках фізичної культури з молодшими школярами вправи на розвиток гнучкості треба включати постійно і у великому обсязі. Ці вправи доцільно включати у домашні завдання і рекомендувати їх виконання під час ранкової гімнастики і рухливих перервах і т.д. На відміну від інших фізичних якостей, які за час перебування дитини у школі можуть поліпшуватися, перевершуючи первісну величину в кілька разів (наприклад, показники абсолютної сили) гнучкість починає регресувати вже з перших років життя. Причина в поступовому окостенінні хрящових тканин, зміцнення зв'язкового апарату, зменшення еластичності зв'язок. Встановлено, що природний регрес рухливий у всіх суглобах настає в 10 - 11 років. Цьому природному регресу гнучкості можна протидіяти тим ефективніше, чим менше вік учнів. Спеціальними дослідженнями показано, що у школярів молодшого віку гнучкість піддається спрямованому поліпшенню значно краще, ніж у підлітків 13 - 14 років. Прийнято вважати, що даний вік є найбільш сприятливим для спрямованого зростання амплітуди рухів у всіх головних суглобах. Для розвитку рухливості в різних відділах опорно-рухового апарату форми впливу неоднакові: - Для лучезапястного суглоба: згинання, розгинання, обертання; - Для плечового суглоба: обертання, махові рухи в різних напрямках і площинах, висі на гімнастичній стінці, присідання у висі стоячи позаду, розмахування у висі, нахили вперед з хватом за рейку гімнастичної стінки, пружинисте відведення рук, «міст», викрутив з гімнастичної палицею; - Для м'язів тулуба - пригинання, нахили назад, нахили вперед, хвилеподібні рухи тулубом, нахили в сторони, повороти і обертання тулуба; - Для гомілковостопного суглоба - відтягування шкарпеток, сиве на п'ятах з відтягнутими шкарпетками; - Для кульшового суглоба - глибокі приседи на повній ступні в положенні ноги нарізно, глибокі приседи в положенні широкого випаду вперед і в сторони, нахили вперед у положенні ноги нарізно, нахили вперед в положенні сива, стоячи біля опори - махи ногами вперед, назад, сторони , шпагат поперечний, поздовжній. При виконанні завдань на гнучкість перед учнем краще ставити конкретну мету: дотягнутися рукою до певної точки, підняти плоский предмет з підлоги і т.д. прийом дозволяє досягти більшої амплітуди рухів. Завдання розвитку гнучкості в учнів початкових класів важливо вирішувати в поєднанні з підвищенням їх теоретичних знань. З перших уроків слід знайомити учнів з назвами частин тіла, з рухами, які вони роблять. Учні повинні дізнатися, що таке згинання та розгинання, відведення і приведення, супінація і пронація, кругові рух, повороти і обертання. Названі руху повинні бути освоєними (Лях, 1999, стор 10). Цілеспрямована робота зі збільшення рухливості в суглобах завершується складанням комплексів вправ, адекватних віку учнів і відповідних змісту уроку. На одному уроці достатньо застосування 8 - 10 розтягуючих вправ. Висновки до розділу Аналіз науково-методичної літератури дозволив вивчити широке коло питань, що характеризує процес розвитку гнучкості на уроках фізичної культури. У результаті узагальнення теоретичних знань і положень виявлено: - Особлива значимість гнучкості у різних видах життєдіяльності, а також для фізичного розвитку школярів; - Вікова схильність дітей молодшого шкільного віку до спрямованого виховання гнучкості, обумовлена ​​низкою анатомо-фізіологічних особливостей; - Спеціальні засоби і методи, ефективно поліпшують рухливість у суглобах опорно-рухового апарату; - Великі педагогічні можливості гімнастичних вправ, які є базовим засобом підвищення рівня розвитку гнучкості в процесі фізичного виховання; - Особливості методики виховання гнучкості у молодшому шкільному віці.

6