9. Моральне зло, його походження і сутність

Моральне зло — це зло, яке людина обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин. Осмислення цих причин вибору зла, осягнення таємниці походження зла у волі суб’єкта завжди залишалося однією з найпекучіших проблем теології, філософії, етики

Першу з «протоформ» зла можна умовно визначити як ворожість, другу — як розпуще¬ність. Перша виростає з активного самоствердження за рахунок інших, друга — з небажання чинити опір зовнішньому тискові й опанувати власні схильності.

Обидва вказані різновиди широко репрезентовані в Історії зла. Перший з них реалізується в таких почуттях, як гнів, ненависть, таких особистісних якостях, як агресивність, жорстокість. Другий дається взнаки в лег¬кодухості, боягузтві тощо. Разом з тим обидва мають тільне коріння; в обох випадках визначальною для морального зла залишається невимушена санкція людської волі.

Отже, якщо людина не чинить опору своїм низьким нахилам і пристрастям, ми маємо, зрештою, одне з двох: або вона фізично чи психічно не здатна їм протистоя¬ти — тоді перед нами швидше зло як «антиблаго», ніж моральне зло, — або ж вона свідомо чи неусвідомлено потурає цим своїм «слабкостям», самостверджується в них. Таким чином, і тут, як у випадку з першим розг-лянутим різновидом зла, по суті ми бачимо навіть не просто вольове самовизначення суб’єкта, а таке само- низначення, яке спрямоване на його, суб’єкта, самост¬вердження. Наскільки це показово для морального зла.

Моральне зло постає перед нами як своєцентристське самоствердження суб’єкта всупереч інтересам інших суб’єктів, а також цілого, до якого він належить.

9. Совість – центральний чинник моральної самосвідомості людини

Совість – це вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Совість є представником ідеалу. За Фрейдом, вона становить собою «ідеальне Я», Super-Ego, яке протистоїть «реальному Я». Муки совісті свідчать про поразку ідеалу, переживання цієї поразки, що сталася в акті морального вибору чи відповідного вчинку, а спокійна совість і відповідне моральне вдоволення – про перемогу ідеалу.

Як категорія етики «совість» виражає нерозривний зв’язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки.

Людину, яка має розвинуте почуття совісті, називають совісною. Вона відповідальна, наділена глибоким почуттям морального обов’язку. Для неї неприйнятна вседозволеність. А людину з протилежними якостями – безсов...

Совість виконує запобіжну та ретроспективну (пов’язану з оглядом минулих подій) функції. Муки совісті спрямовані на моральний вибір і відповідний вчинок, які вже відбулися. Найінтенсивніше і найвиразніше совість виявляє себе в негативних переживаннях особистості – душевному дискомфорті, неспокої, тривозі, докорах сумління.

Совість перебуває у зв’язку зі страхом, соромом, виною, каяттям та ін.