64. Ніцше як історик моралі.

Ніцше цікавий як історик моралі. Характеризуючи історію морального розвитку людства, він виділяє три найосновніші її фази. Сутність процесу та його спрямування визначаються рівнем зростання моральної свідомості. "Першою ознакою, що звір став людиною, є те, що його дії спрямовані вже не на доб¬робут цієї миті, а на тривалий добробут, тобто людина стає корисною, доцільною; тут вперше проривається назовні вільне панування розуму" [5, с 288]. Так характеризується перший етап історії людства.

Другий етап — більш високий щабель розвитку людського начала, — коли людина "починає діяти на основі принципу честі", тобто вона підноситься над вузьким принципом корис¬ності до самоусвідомлення себе суб´єктом моральнісності.

На третьому етапі людина стає творцем істинно морального відношення до світу. Вона володіє критеріями моральності. Як така, "вона діє на підставі власної оцінки речей і людей; вона сама визначає для себе й інших, що гідно і що корисно; вона стає законодавцем думок, згідно зі зростанням поняття корисного та гідного" [5, с 288]. Критерій моральності, що його утверджує Ніцше, вписується у класичну традицію етичного знання: "Пі¬знання дає їй (людині. — В. М.) змогу надавати перевагу най¬більш корисному, тобто загальну тривалу корисність, своїй осо-бистій корисності; загальну і тривалу повагу — тимчасовому визнанню; вона живе і діє як індивід колективу" [5, с 288].

Предметом аналізу філософа є питання добра і зла, доброчес¬ності, сорому, справедливості тощо. Всюди він виявляє відмінне між справді моральним та удавано моральним і викриває остан¬нє як протилежне моральності. Він наголошує, що в людині важлива не видимість гідності, честі, добра, а дійсна їх наяв¬ність. Пафос, з яким філософ заперечує удавану моральність, що маскує байдужість чи навіть аморалізм, часом переходить межі й перетворюється на заперечення моралі загалом, що і дало підстави тлумачити його позицію як етичний імморалізм, тоб¬то позаморальну. У праці "Так казав Заратустра" він доходить висновку про існування двох типів людей залежно від їх став¬лення до моральних засад суспільного життя. Один тип — силь¬на людина, що бачить себе "надлюдиною": більш "обдарованою", кращою за інших. Колектив таких сильних, сповнених жадоби до влади "панівних" натур вважає, що йому "усе дозволено". Ін¬ший — це "слабкі" натури: "усереднена" більшість, здатна хіба що підпорядковуватись сильним.

65. А.Бергсон про два джерела моралі.

Трактуючи мораль як продукт або "суспільного пресингу" або "любовного пориву", Бергсон підкреслював, що в першому випадку людина являє собою елемент якогось механізму і, діючи відповідно, породжує для себе "закриту" модель суспільства. "Відкрите" ж суспільство, по Бергсону, засноване на абсолютній моралі творчої особистості, на визнанні головною цінністю ідеалів цілісного людства, на граничному динамізмі суспільства і його інститутів. Поряд з проблемами суспільного розвитку автор розглядає також питання про причини релігії, які, на його думку, укладені в дуалізм людської душі. З точки зору А. Бергсона, основою людського «я» є потік індивідуальних переживань, породжений творчим поривом (поняття, аналогічне ідеї Бога), що створює усередині людського розуму «релігію, народжену міфотворческой функцією». Закрите суспільство покладає на індивіда сукупність позицій, в якій мораль функціонує як система безособових норм, що диктуються вимогами співтовариства. Відкрита ж мораль грунтується на волі, любові і живому прикладі. Подібно до цього панує в статичній релігії окостеніння служить збереженню відповідного суспільства. Воно захищає від страху і невпевненості, у той час як суть динамічної релігії укладена в містику, мета якої - з'єднання людини з Творцем. Протиставляючи 2 типу товариств: закрите, що прагне до самозбереження і спирається на принципи авторитаризму і насильство, і відкрите, втілене в великих особистостей - моральних героях, християнських містиків і т. п., Бергсон пов'язує з ними 2 типу моралі та релігії - статичний і динамічний . «Соціальне я» - це біологічне начало в людині, а закрите суспільство в цілому є лише біологічним співтовариством індивідів. Закрита мораль, спрямована на підтримання життєдіяльності закритого суспільства (держави, племені і т.д.), має імперативний характер. Статична релігія, що формується завдяки тому, що закрите суспільство культивує специфічний для нього релігійний міф, спрямована на підтримання закритою моралі. Статична релігія має свою основу в переживаннях індивідом почуття тимчасовості життя, страху смерті, що веде людину до небажання працювати на благо закритого суспільства.. Відкрита мораль висуває принципи загальної рівності, свободи, яких дотримуються лише за бажанням, а не з примусу.