52. Етичний абсолютизм Канта

Одне з центральних понять Кантка "чистий практичний розум" відображає єдність всезагального у моралі (апріорні моральні закони) та індивіду­ально неповторного (моральні максими). Кант шукає всезагальні підстави вільної моральної діяльності. Розум, що визначає собою волю, або "чистий розум", сам со­бою є практичний розум. Саме він дає людям всезагальний за­кон, який є моральним законом.Всезагальність моральних законів виявляє себе у тому, що кожен суб´єкт здобуває поняття щодо законовідповідності своїх вчинків. Інша справа, що кожен змушений вдаватися до імперативів, які вимагають категорично, оскільки закон не зумовлений. Така воля стосовно закону є залежною. Залежність виступає при цьому у формі зобов´язаності, що і спонукає до вчинку. "Чистий моральнісний закон" Кант називає "священним" на тій підставі і за тієї умови, що наслідком його є суб´єктив­ний вибір (максима), яка відповідає всезагальному моральному закону. У здатності розумно вибирати моральне добро і діяти за ви­бором людина утверджує свою людську гідність і самоцінність людяності. Наріжною є думка філософа, що людина існує як ціль сама собою, а не як засіб. "Винагорода" за моральність — у відчутті вічності, причетності до чогось, що вище одиничного буття. Наявність морального закону, згідно з яким людина діє, визначаючи його як закон для себе, з блага почуватися людиною, зумовлює, за Кантом, існування Бога та безсмертя душі. Філософ дав теоретичне обґрунтування цінності доброчинності всупереч суб´єктивності людських почуттів. Разом з тим, у його етиці людина поставлена вище за Бога, оскільки допущення його існу­вання виводиться з наявності у людини апріорних моральних законів.

53. Етична система і.Канта

Вищим принципом етики І. Кант вважав категоричний імператив (загальний обов´язковий моральний закон), який має гранично формальний і всезагальний характер. Категоричним він є тому, що його слід дотримуватися не задля певних цілей, а заради його самого. Він не потребує обґрунтування, оскільки є дедукцією чистого практичного розуму. Кант запропонував кілька формулювань категоричного імперативу: «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-якого іншого так само, як до цілі, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу», «Чини так, щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу всезагального законодавства».

Концепція Канта синтезує в собі раціональні аспекти основних етичних учень Нового часу.

Кант багато роздумував над уточненням предмета етики, специфікою моралі. Її він розглядав як сферу людської свободи, окреслюючи три ступені діяльності суб´єкта:

— техніко-механічний ступінь (така діяльність спрямована на об´єкти. Завдяки їй людство підносить себе над природою);

— прагматичний ступінь (діяльність охоплює економічну, суспільну структуру, тобто спосіб життя з його соціальним змістом. Вона є протилежною природному буттю);

— моральний ступінь (на цьому рівні діяльності людство культивує, цивілізує і вдосконалює себе як рід, суспільство розгортає себе як царство свободи, а не просто як суспільний природний стан, за якого зажерливість і ненависть стримуються лише зовнішнім насиллям). Усю етичну проблематику Кант розглядав у контексті взаємозв´язків цих трьох ступенів суспільно-діяльнісної природи людини.